– ≈ ‘ ≈ – ј “

ќмар ’ай¤м, його епоха, спадщина

ѕрот¤гом шести стор≥ччь майстра художнього слова, котр≥ писали на фарс≥ (в X - XV стор≥чч≥ фарс≥ - "латинь —ходу" - л≥тературна мова перс≥в, таджик≥в, курд≥в, айзербайджанц≥в ≥ р¤ду ≥нших народ≥в), по праву представл¤ли маг≥стральний струм розвитку св≥товоњ л≥тератури. ≤мена ‘≥рдоус≥, —аад≥, ’афиза, в≥дом≥ сьогодн≥ так же добре, ¤к ≥мена √омера, Ѕайрона, ѕушк≥на.

¬ X стор≥чч≥ завершуЇтьс¤ ≥сход араб≥в з —ередньоњ јз≥њ та ≤рану. ÷е призвело до пробудженю персидсько-таджицькоњ словесност≥ п≥сл¤ Устор≥чч¤ мовчанн¤Ф.  ультивируЇтьс¤ мова зах≥дних ≥ сх≥дних ≥ранц≥в - фарс≥. ƒемократичн≥ ≥дењ втручаютьс¤ до житт¤, поети возвеличують не божественне почало ≥ вин¤тков≥ г≥дност≥ правител¤, а звичайн≥ людськ≥ почутт¤. ” початку стоњть "јдам поет≥в" –удак≥. ќт один з характерних фрагмент≥в його творчост≥:

ѕоцелуй любви желанной - он с водой соленой схож:

“ем сильнее жаждешь влаги, чем неистовее пьешь.

«асудженн¤ соц≥альноњ нер≥вност≥, увага до людини та њњ г≥дност≥ особливо характерн≥ дл¤ X - XIII стор≥чч¤ - найб≥льш блискучого пер≥оду персидсько-таджицькоњ поез≥њ. ¬ це й же час в≥дбуваЇтьс¤ становленн¤ основних њњ форм, включаючи героњчний епос з елементами драми ≥ л≥рики ('Ўах-Ќаме" ‘≥рдуоси) ≥ нев≥дом≥њ арабськоњ поез≥њ ф≥лософськ≥ четверов≥рш≥ - рубањ (–удаки, јбу јл≥ ≥бн —≥н, ќмар ’ай¤м).

¬еликий персидський поет ќмар ≥бн ≤брахим ’айам народивс¤ ор≥Їнтовно у 1048 роц≥ в Ќишапур≥. Ќишапур - торговельний та культурний центр ’орасана (пров≥нц≥њ на п≥вн≥чному-сход≥ ≤рану), ¤кий славивс¤ до монгольського нашест¤ своњми медресе та знаменитою б≥бл≥отекою. «ак≥нчивши медресе в р≥дному м≥ст≥, юнак продовжував осв≥ту в —амарканд≥, Ѕухар≥. ¬ивчав математику та ф≥зику, ≥стор≥ю, ф≥лософ≥ю й медицину, ф≥лолог≥ю та теор≥ю музики; грунтовно вивчав прац≥ давньогрецьких науковц≥в в арабському переклад≥. Ќезабаром звернув на себе увагу блискучими трактатами по математиц≥.

” 1074 роц≥ ќмар ’айам, запрошений до могутнього правител¤ держави турк≥в-сельджук≥в ћалик-шаху в ≤сфахан≥ (держава сельджук≥в простиралась в≥д —ередиземного мор¤ до  итаю). Ќа прот¤з≥ 22 рок≥в очолював ≤сфаханську обсерватор≥ю, склав астроном≥чн≥ "“аблиц≥ ћалик-Ўаху" та на њхн≥й основ≥ розробив самий досконалий в св≥т≥ календар("ћалик-Ўахово счисленн¤") - б≥льш точний, н≥ж зараз д≥ючий √ригор≥анський, прийн¤тий у ™вроп≥ у XVI стор≥чч≥. ќднак головна заслуга ’айама перед людством - його безсмертн≥ рубањ (жанр ф≥лософськоњ л≥рики). ќмару ’айаму в повн≥й м≥р≥ притаманн≥ характерн≥ дл¤ поез≥њ сх≥дного ѕредвозродженн¤ - демократизм, гуманн≥сть, ¤скраве сприйманн¤ картин природи ≥ людських переживань. ¬ своњх чотирив≥ршах в≥н р≥шуче рвав пути середньов≥ковоњ схоластиц≥ та м≥стицизма.

ћитець прагнув п≥знати в≥чний кругоб≥г швидкоплинного житт¤, в≥дстоюЇ права людини на особисту г≥дн≥сть ≥ на ус≥ доступн≥ люд¤м вт≥хи. –азом з тим при вс≥й широт≥ кругозору в≥н залишавс¤ сином свого часу, висловлюючи п≥дчас г≥рк≥ сумн≥ви в≥дносно можливост≥ п≥знати ≥ тим б≥льш, зм≥нити несправедливо влаштований св≥т.

ѕершим в письмову поез≥ю вв≥в рубањ –удак≥. ќмар ’ай¤м трансформував цю форму в жанр ф≥лософсько-афористичний. ¬ його в≥ршах Ї глибока думка ≥ потужна художн¤ енерг≥¤. ƒе¤к≥ досл≥дники вважають, що, под≥бно античним в≥ршам рубањ сп≥вались одне за ≥ншим; в≥дд≥лен≥ паузою - ¤к куплети п≥сн≥ - поетичн≥ образи ≥ ≥дењ одержують розвитку в≥д куплета до куплету. ћоральн≥ мотиви - судженн¤ про добро ≥ зло, про справедлив≥сть ≥ кривду - з одного боку органично сплавлен≥ у ’айама з представленн¤ми соц≥альними, з ≥ншоњ - ф≥лософськими роздумами про житт¤ ≥ смерть, про сп≥вв≥дношенн¤ матер≥ального та духовного в людин≥, з високим його призначенн¤м. ѕоет боретьс¤ до цар¤щого в св≥т≥ злу з супутн≥ми йому безглуздю ≥ дурницею. ѕри цьому нав≥ть виконан≥ скепсиса в≥рши стають п≥д його пером зброЇю в боротьб≥ з соц≥альною кривдою. ѕоэтизац≥¤ же веселого заст≥лл¤ ≥ куража часто представл¤Ї в≥дкриту полем≥ку з ханжами ≥ наушниками: вино в поетичному контекст≥ символ≥зуЇ засуджуЇм≥ ≥сламом земн≥ ут≥хи.

—ерйозн≥ претенз≥њ подаЇ поет богу: недостойн≥ одержують в≥д нього розк≥шн≥ дари, а г≥дн≥ ≥дуть у рабство з-за шматка зб≥жж¤... ѕоет дотепно глузуЇ з корисливими ≥ л≥цем≥рними церковниками, над безглузним дотриманн¤м безл≥ччю людей рел≥г≥йних обр¤д≥в. јле самим р≥шучим випадком проти духовного закр≥пленн¤ людини Ї наступн≥ р¤дки:

ƒух рабства кроетс¤ в кумирне и  аабе,

“резвон колоколов - ¤зык смирень¤ рабий.

» рабства черна¤ печать равно лежит

Ќа четках и кресте, на церкви и михрабе.

¬ в≥ршах ’айама можна зустр≥ти протир≥чч¤ - ≥рон≥чний спок≥й усе познавшого мислител¤ сус≥дствуЇ з в≥дчаЇм зухвальства бунтар¤. —кор≥ше всього, це не пол¤рно-протилежн≥, а д≥алектича Їдн≥сть протилежностей, що доповнюють один одного.

«асуджуючи брехню,пихат≥сть, корислив≥сть та ≥нш≥ людськ≥ пороки, ’айам особливо суворий в в≥дношенн≥ великих та малих ≥зувер≥в ("якщо вс≥ держави, поблизу ≥ вдалин≥...", "¬и, злочинству ¤ких не видно к≥нц¤... "). —умн≥ його сумн≥ви, незм≥нно що перемагаютьс¤ життЇрад≥сним свободолюбством й неп≥дробною люд¤н≥стю, приход¤ть до нас з далеких в≥к≥в ≥ завойовують на ус≥х континентах планети в≥рних стороник≥в прославленого мислител¤. …ого поетичн≥ роздуми про житт¤, про незахищенн≥сть людини перед нещадним роком ≥ швидкоплинним часом, про в≥чне бутт¤ всього неос¤жного св≥ту дозвол¤ють кожному з нас знайти щось потаЇмне ≥ ще н≥ким не висловлене.

ѕомер ќмар ’айам в р≥дному Ќишанпур≥ у 1131 роц≥. ¬ цьому стор≥чч≥ вд¤чн≥ нащадки поставили йому кращий у всьому ≤ран≥ мавзолей.