Гуде вітер вельми в полі!

Реве, ліс ламає;

Плаче козак молоденький,

Долю проклинає.

Гуде вітер вельми в полі!

Реве, ліс ламає;

Козак нудить, сердешний,

Що робить, не знає.

Гуде вітер вельми в полі!

Реве, ліс ламає;

Козак стогне, бідолаха,

Сам собі гадає:

«Ревеш, вітре, да не плачеш,

Бо тобі не тяжко;

Ти не знаєш в світі горя,

Дак тобі й не важко.

Тобі все одно, чи в полі,

Чи де ліс ламаєш,

Чи по морю хвилю гониш,

Чи криші здираєш:

Солом'яні і залізні, —

Яку не зустрінеш,

Снігом людей замітаєш,

В полі як застигнеш.

Одірви ж од серця тугу,

Рознеси по полю!..

Щоб не плакався я, бідний,

На нещасну долю.

А коли сього не зробиш,

Кинь мене у море!

Нехай зі мною потоне,

Нехай моє горе».