* * *

 

Всякому місту — звичай і права,

Всяка тримає свій ум голова;

Всякому серцю — любов і тепло,

Всякеє горло свій смак віднайшло.

Я ж у полоні нав'язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

 

Панські Петро для чинів тре кутки,

Федір-купець обдурити прудкий,

Той зводить дім свій на модний манір,

Інший гендлює, візьми перевір!

Я ж у полоні нав'язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

 

Той безперервно стягає поля,

Сей іноземних заводить телят.

Ті на ловецтво готують собак,

В сих дім, як вулик, гуде від гуляк.

Я ж у полоні нав'язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

 

Ладить юриста на смак свій права,

З диспутів учню тріщить голова,

Тих непокоїть Венерин амур *,

Всяхому голову крутить свій дур.

В мене ж турботи тільки одні,

Як з ясним розумом вмерти мені.

 

Знаю, що смерть — як коса замашна,

Навіть царя не обійде вона.

Байдуже смерті, мужик то чи цар,—

Все пожере, як солому пожар.

Хто ж бо зневажить страшну її сталь?

Той, в кого совість, як чистий кришталь...

 

Всякому городу нрав и права;

Всяка имеет свой ум голова;

Всякому сердцу своя есть любовь,

Всякому горлу свой есть вкус каков,

А мне одна только в свете дума,

А мне одно только не идет с ума.

 

Петр для чинов углы панскіи трет,

Федька-купец при аршине, все лжет.

Тот строит дом свой на новый манер,

Тот все в процентах, пожалуй, поверь!

А мне одна только в свете дума,

А мне одно только не идет с ума.

 

Тот непрестанно стягает грунта,

Сей иностранны заводит скота.

Те формируют на ловлю собак,

Сих шумит дом от гостей, как кабак,—

А мне. одна только в свете дума,

А мне одно только не идет с ума.

 

Строит на свой тон юриста права,

С диспут студенту трещит голова.

Тех безпокоит Венерин амур,

Всякому голову мучит свой дур,—

А мне. одна только в свете дума,

Как бы умерти мне не без ума.

 

Смерте страшна, замашная косо!

Ты не щадиш и царских волосов,

Ты не глядиш, где мужик, а где царь,—

Все жереш так, как солому пожар.

Кто ж на ея плюет острую сталь?

Тот, чія совесть, как чистый хрусталь...