ВИДНО ШЛЯХИ ПОЛТАВСЬКІЇ...

 

Произведение украинского советского писателя посвящено Ивану Петровичу Котляревскому (1769 — 1838) — первому классику новой украинской литературы, автору прославленных «Энеиды», «Наталки Полтавки», «Солдата-чародея». На большом фактическом материале писатель показывает жизненный путь великого полтавца.

 

Книга перша

ПРОБУДЖЕННЯ ГРОЗИ

1

Час служби давно скінчився, великий дзвін Успенського собору покликав до вечерні, а він змушений сидіти невідомо для чого. Таке повторюється майже щоднини. Ось і сьогодні: можна б піти, але ні — столоначальникові бажано затриматись, а тому сиди й ти, пане протоколісте, хоч уся чиновна братія і підканцеляристи розбіглись, тільки-но годинник у приймальні керуючого пробив п'яту. А що зміниш? Втік би теж, але куди?

А тому терпи, раб божий Іване, син Котляревського Петра, в минулому теж канцеляриста місцевого магістрату. Терпи й чекай на свій час: а може, таки зажевріє і твій вогник, засвітить і тобі надії промінь.

З усього судячи, папір, що ти виконав, — опис наслідків так званої справи про заворушення в Турбаях, кожна буквочка якого виписана з особливим старанням, немислимо каліграфічне, що й дивитись тоскно, ще не проглянуто — отже, не дійшла черга. А можна — звичайно ж, можна — проглянути оний папір і в понеділок, і навіть пізніше, і нічогісінько б не сталось. Полтава лишилась би на своєму місці, як ось стоїть вона многі літа, незважаючи на те, що її не раз плюндрували завойовники. Але піди скажи — Новожилов до коми присікається, навмисне змусить перебілити папір від початку до кінця.

Більш ніж дивні звички у цього підстаркуватого, з невиразними очима чиновника, що невідомо звідки завіявся в Полтаву, влаштувався в Новоросійську канцелярію на посаду столоначальника. Але стіну лобом не проб'єш, бо, як кажуть жартівники, проб'єш одну стіну — за нею інша є. Керуючий приймає з доповідями лише Новожилова — інших він і не знає. Можливо, через те Новожилов і канцеляристів майже не помічає, а говорити — і поготів, ткне пальцем у папір — розумій; «Виконати». І — кругом руш.

Проте бувають і винятки, і здебільшого в тих випадках, коли Новожилов знаходить у папері слово, що звучить, як на його думку, незвично. Тоді винуватця викликають до кабінету, і Новожилов, не піднімаючи очей, кидає папір під ноги: «Звольте, мосьпане, переробити!» Думай, що хочеш, крути собі голову, яке слово викликало невимовний гнів начальства. Згодом канцеляристи з місцевих семінаристів, що не скінчили курсу, — кмітливі й відмінні грамотії, — почали розуміти, що до чого, і самі виправляли свої помилки, а декотрі... навмисне повторювали їх. І знову їх викликали до кабінету і наказували негайно виправити й «надалі не допускати такого непотребства».

Траплялось переписувати деякі папери й Котляревському...

Сьогодні ж довше чомусь, ніж будь-коли, доводилося чекати, коли-то дійде черга і Новожилов прогляне його теку.

Кілька разів підходив до високих дверей, але нічого не міг почути: здавалось, у кабінеті було порожньо, мертво, ніби й не сидів там Новожилов, не читав паперів Міклашевського, а той не стояв перед ним і не давав пояснень. Чому ж вони затримуються?..

А надворі нині хороше. Здається, ніколи ще не було такої осені. Вона забарвила в різні кольори вулиці й завулки, сади й палісадники, все підгір'я до самого Хрестовоздвиженського монастиря. З багрянцем змагається пурпур, з червоним пурпуром — блідо-зелені й салатні кольори. Не всі сади ще прибрані, ще красуються у них пізні яблука, і Полтава наскрізь пропахла ними. Після вчорашнього дощику дерев'яні тротуари на головних вулицях встигли підсохнути, і, звичайно ж, полтавські модниці з панських господ не загаялись скористатись нагодою, щоб прогулятись і показати обнови: люстринові кунтуші, червоні чобітки з оторочкою, недавно введені в моду головні убори — кораблики. Саме в ті години на вулицях з'являлись і молоді офіцерики карабінерного полку, що франтували в новеньких мундирах.

Цієї ж години, а можливо, трохи пізніше, коли загонять корів, що повернуться з пасовиська, на Мазурівці й Панянці зберуться й дівчата-міщанки, услід за ними налетять парубки — прикажчики, писарчуки, візники, синки посполитих, а вже там не знати звідки з'явиться і троїста музика — скрипка, бубон та басоль, і підуть танці, а потім танцюристи в піснях душу розважать. Погледіти б, послухати, а може, насмілившись, і самому закрутитись у невиновно запальній грі, від якої дух захоплює?

Але що зробиш — не велено, значить, сиди як проклятий, гортай остогидлі папери.

Оці вже папери, не приведи господи! Їх незліченна кількість, і найжахливіше те, що чим старанніше і швидше виконуєш їх, тим їх стає більше, густим потоком пливуть і пливуть вони — чи ж довго недосвідченому і захлинутися?

Вхідні й вихідні, доповідні, пояснення, довідки, відношення і цифри, від яких недовго втратити смак до всякого роду паперів.

А стиль! Наскрізь фальшивий, лицемірний. «Милостивий пане, прийміть запевнення у вічній до вас відданості...» Хто ж цьому повірить? Той, хто підписав цей папір, відчуває щось зовсім протилежне, а клянеться у «вічній відданості». Але спробуй напиши звичайною людською мовою — тебе не зрозуміють. Новожилов з саркастичною посмішкою поверне: «Звольте перебілити, мосьпане. Виправте...» Ось і строчи за формою, по канону, встановленому раз і назавжди. Старайся, виводь літеру до літери, і тоді, якщо тебе не покинуло занадто непостійне божество на ймення фортуна, якщо начальство як-небудь випадково зверне на тебе свою ласкаву увагу, то, можливо, літ отак через п'ять-шість бути тобі старшим протоколістом або ким-небудь подібним. А прослизне фортуна повз тебе, не зверне уваги — терпи: така, видно, братику, твоя доля. Начальство не поспішає — і тобі нема чого підганяти час.

Майже три роки він служить. Чи не прийшов час подумати й про майбутнє? Чи не краще було б закінчити семінарію і одержати парафію? А потім привести в дім попівну із сусіднього села, придбати собі господарство, відгодовувати гусей та індиків — і забути свої мрії? Кревні, святі, про які не знає поки що жодна людина на всьому білому світі. Ні, краще не жити. Тож нема чого й жаліти, що пішов з останнього курсу семінарії. Одного тільки жаль: не може часто, коли заманеться, як бувало раніше, зустрічатися з учителем своїм — отцем Іоанном. Розмови з ним прагне душа, слово його освіжає, легше дихати, коли поговориш.

Отець Іоанн радить читати більше. Звісно, він читає, був би час. Хто тільки не побував на його столі? Великі греки й безсмертні римляни. А скільки росіян: Антіох Кантемір, Княжнін, Ломоносов, Херасков, Тредіакорський, найновіші часописи, що видаються нині у Санкт-Петербурзі. Ось зовсім недавно в «Детском чтении» познайомився з оригінальною повістю «Євген і Юлія» невідомого досі Миколи Карамзіна, а ще раніше з трагедією Вільяма Шекспіра «Юлій Цезар» у блискучому перекладі того ж Карамзіна. Яка широта думок, який стиль! Читав, перечитував і не міг осягнути, що ж то за сила, яка таїться в слові...

А оце якось отець Іоанн розповідав предивну історію, що сталася з п'єсою Капніста «Ябедник»[1]. На покаа мирові, на осуд виставив автор нинішні суди й людців судейських. Зрозуміло, дорогу п'єсі на сцену перепинили, але про неї, виявляється, говорили, багато хто знав її зміст і передавав його з уст в уста.

— Звідки, отче, відомості оці?

— Люди, сину, — усміхнувся отець Іоанн, погладжуючи бороду, — ходять по землі й носять за собою не токмо прах її... Гостив у мене недавно брат мій названий, товариш по Харківському колегіуму Михайло Ковалинський — імені не забудь! Разом з ним ми мали щастя слухати лекції вчителя нашого Григорія Савича Сковороди... Так ось, Михайло і розповів мені історію з п'єсою Капніста. До речі, Капніст — земляк наш, з Обухівки, що під Миргородом... Де Михайло чув сіє — не відаю. Зело повчальна доля, сину мій, мужів літератури, істинних творів бентежного духу людського...

Хотілося розповісти про щойно прочитану книжку. Але кому? Товаришам по службі? Хто ж тебе зрозуміє? Котляревський звертався до записів. У ті ж зошити вписував і пісню, і думу, і примовку, почуту від людей. У ярмаркові дні особливо багато записів з'являлося.

Мабуть, це лишилося з дитинства, коли, бувало, ще й на світ не зазоріє, підхоплювався з постелі, швиденько збирався, не пив, не їв і, мов на велике свято, виряджався на цілий день у ярмарковий гамір і штовханину.

Тому й тепер, як колись у дитинстві, у захваті від усього баченого й чутого, вештався поміж возами, на яких можна було здибати всяку всячину: м'яту англійську й пшоно сорочинське, ріпу дивовижних розмірів і перець гвоздичний. Після возів переходив у ряди і тут теж дивився й слухав, і хоч нічого не купував, але неодмінно прицінювався, що коштує, наприклад, фунт фініків чи фамільного чаю, у яку копійку обходяться боби турецькі, вина й маслини, патока картопляна, свічки стеаринові, сальні й воскові, коси сінокосні, кожухи овчинні, посуд дерев'яний, капелюхи пояркові. А одного разу спитав, що коштує простий віз і селянська свитка, аршин полотна простого, відро дьогтю чистого й возового. Побачив сіль різних сортів на лотках і поцікавився, яка ціна кожного сорту. Прикажчики, яким остогидли покупці, що не купують, а тільки прицінюються, відповіли: «На розумних міняємо». Івана відповідь не здивувала, і він цілком серйозно зауважив:

«А, зрозуміло, панове, своїх поки що не заіміли». І пішов далі між лотків, поскільки всі питання, як йому здавалось, уже прояснив. Ішов і не смів озирнутись: ану услід важуча грудка солі свисне! Але — обійшлось.

Кожен лоток, кожен віз впадав в очі, заманював: купи, візьми, не минай.

— Осьдечки очіпки гризетові! — кричала відома в Полтаві міщанка Сидориха, гладка, червонолиця баба, її гучний голос чути було аж у другому кінці ярмарку.

— А меду молодого! Меду! — кликали з іншого ряду.

— Пива! — гудів броварник Гарбуз. — Ячного пива!

— Імбиру білого! Жовтого!

— Сап'ян! Кожа різного сорту!

— Балика! Ікорки паюсної! Зернястої! — Заходь! Налітай!

— Квасцю-сирівцю! На один гріш — кварта. Пий! Куштуй.!

Подовгу стояв біля сліпих лірників, що сиділи подалі від гамору, на відстороні, біля них завжди юрмились люди, задумливі, трохи врочисті, іншим разом засмучені, тихі. Іван стомлювався від довгого стояння і вмощувався просто на землі з лірниками поряд, слухав кожну пісню, запам'ятовував, щоб потім записати слово в слово. Просив співати ще, віддавав їм до останнього шеляга — все, що брав з собою на ярмарок.

Кружляла карусель. Цигани водили ведмедя, і за ними невідступне ходили хлопчаки, як це буває завжди й всюди.

Продавець дитячих іграшок нестямно свистів одночасно на кількох глиняних свищиках. Свист оглушав, і не всі насмілювались підійти до нього, особливо страхалися діти, хоч саме їх він силкувався заманити.

Неможливо було піти, сховатись. Та Іван і не прагнув до цього — навпаки, йшов назустріч з широко розплющеними очима. Його полонила мова — та сама, яку чув в устах матері й батька, вона дзвеніла, грала, переливаючись усіма барвами, м'яка, соковита, самобутня. Він ладен був записувати кожне слово, просити, молити, щоб його повторювали дядьки, які приїхали з Решетилівки, козаки з Миргорода й Золотоноші...

Зошити повнилися все новими й новими записами. Думаючи про них, згадуючи, що записано, повторюючи про себе кожну думу, пісню, приповідку, почував себе незмірне багатшим. Треба тільки лишитись на самоті, розгорнути заповітні сторінки — і що йому Новожилов з його пихою і всі ці надуті, самовдоволені чиновники! Нехай заносяться, деруть кирпу, хапають чини та прибавки до своїх чималеньких окладів! Нехай! Вони не бачать далі рядка вихідного паперу, тремтять за свої місця, кроти сліпі, довбехи жалюгідні.

Не почув, як прочинились двері й увійшов Міклашевський, тільки коли той став поруч, похопився, накрив папірець ліктем, відсунув убік і опустив у шухляду.

Але Міклашевський нічого не помітив. Останнім часом відлюдкуватий, якийсь пригнічений, він сяяв; кругле, лискуче від поту обличчя розпливалося в усмішці, коли-не-коли він усією правицею відгрібав чорне густе волосся з вузького лоба.

— Підписав! — Поглянув на високі двері і, захлинаючись від радості, пошепки додав: — Сказав — старайтеся, добродію, і років через три будете протоколістом... Не токмо ти, Іване, але і я буду.

— Поздоровляю!

На очах Федора — справжні сльози. Вони розтікались по обличчю, а він не соромився їх та, мабуть, і не відчував.

Іван сторопіло дивився на товариша. Була людина — І раптом зникла, пропала, розпливлась на мокру сіру пляму. Хотілося схопити його за комір, струсонути: опам'ятайся! Що з тобою діється, Федоре, славний полтавський бурсаче? Як смієш вірити обіцянкам якогось Новожилова зробити тебе протоколістом! Чи не ти ще рік тому запоєм читав по пам'яті Ціцерона і незрівнянного Вергілія? Як урочисто звучала соковита латина у твоїх устах! А окрім того, ти ж і сам писав. Твої твори отець Іоанн Станіславський, учень Сковороди і наш улюблений учитель, ставив за приклад іншим і при всіх казав: «Треба, сину мій, працювати в любов'ю і благоговінням, у тебе добра рука, а головне — світ навколишній зриш по-своєму. А це зело важливо. Затям, що казав Пліній Старший про грецького художника Апеллеса: «Жодного дня без рядка».

Обіцянка Новожилова заслала тобі світ білий. А пригадай, як ти розчулено слухав вірші Сковороди, які нам читав, бувало, отець Іоанн? І сам мріяв писати. Невже ж усе оте забув? Але поглянь ось на мене, пильно придивися. Мені вже більше двадцяти трьох, я протоколіст, — а як живу? Чого досяг? Такий же, як ти, як усі, виконавець паперів.

Де ж твої мрії, друже мій! Невже забув солодкі бесіди наші в дні літніх вакацій, коли, закинувши за плечі напівпорожні сакви, ми мандрували по росяних стежинах нашого краю, бували в Диканьці й Опішні, доходили до самого Зінькова. Ото були походи! Пригадуєш, як зорювали в полях під чистим серпневим небом, укрившись однією бурсацькою киреєю, і давали один одному клятву не віддати комусь своє ще не зоране поле? Як же це, Федоре, сталось, невже втратив розум? А може, я втрачаю? Мабуть, ти не розумієш, що нема в світі гіршого, як позбутися -друга, на якого мав надію, з яким збирався ділити нарівно і радості, й печалі?

Міклашевський, ніби оглушений, не чув схвильованої га рячої мови Івана. Він дуже поспішав, склав сяк-так папери й, кинувши їх до шухляди, одягся і, не прощаючись, побіг.

Нещасний! А втім... може, й щасливий? Мине час — і він стане не тільки протоколістом, але (може і це трапитись) й помічником столоначальника, і теж не помічатиме підлеглих, не розмовлятиме з ними. У нього буде свій дім, сім'я, повний двір збіжжя всякого. А чого ж іще треба людині? Власне, може, й ти?.. Про віщо, про віщо мізкуєш, Іване? Чи не про те, що й твій колишній однокашник по семінарії? Ні, тисячу разів ні!..

Дивився у вікно і нічогісінько не бачив. Ні золотого каштана при самому вході до канцелярії, ні підхопленого вітром листя, що зграями червоних, жовтих, сизих птахів злетіло з землі й повіялось на дахи, паркани, энову схопилось — закрило куточок синього неба, що стало через це раптом пістрявим.

Не пам'ятав, скільки часу простояв біля вікна, спустошений, пригнічений, і, ще не знаючи, для чого, спостерігав за людиною в сірій селянській свитці, в шапці з овчини і юхтових чоботях. Мужик шукав чогось, роздивлявся на вивіски, переходив від однієї до другої, чухав потилицю. Нарешті, опинившись біля ґанку канцелярії, довго стояв перед ним і, озирнувшись, зняв шапку.

У коридорі почулися кроки, потім у двері постукали, і, не чекаючи дозволу, до кімнати ввійшов чоловік, якого Іван бачив з вікна, вклонився:

— Добрий день, паночку!

— Добрий день!.. Кого вам, добродію? — співчутливо спитав Котляревський. Мужик дивився на нього уважно, прямо, без тіні страху чи улесливості. Іванові це сподобалось, у нього навіть настрій виправився.

— До кого ж вам, добродію? — спитав ще раз.

— Та що вам казати, паночку. Така, знаєте, веремія... Біда, одне слово. І прийшов я оце спитати: чи є правда на світі?

У цей час у сусідній кімнаті задеренчав дзвоник. Іван кинувся на виклик, попросив відвідувача почекати хвилину, закрив стіл. Тим часом Новожилов, зібравшись, як видно, йти додому і не дочекавшись протоколіста, вийшов сам, уже одягнутий, у шапці, з палицею в руці, сказав:

— Не поспішайте. Ваші папери я продивлюся в понеділок.

Побачивши незнайомця, що все ще стояв біля порога, здивовано ворухнув кущуватими бровами:

— А це що?

— Людина. Мабуть, до вас, — спалахнув Котляревський: як можна говорити про людину «що»? І як можна змушувати чекати стільки часу даремно?

— До мене?

— Так, паночку, мабуть, до вас, — вклонився мужик, підмітаючи підлогу шапкою. — Біда...

— Що за біда, вашець?

— Пан наш записав до ревізького реєстру усю сім'ю нашу. А нас — сім братів та в кожного по два-три сини. І навіть батька старого записав із матінкою... А ми ж вільні, з діда-прадіда у запорожцях ходили... Козаки. Так я оце з суплікою. А прозивають нас Вернигорами. Я оце — Павло.

Новожилов дивився на козака байдужими холодними очима й ніби не бачив, дивився кудись повз нього.

— Так поможіть, коли ваша ласка, — знову вклонився Вернигора.

— Откель будеш, вашець? Село ваше далеко протистоїть отсюдова? І як пан прозивається?

— Із Сухорабівки ми. А пан у нас Полуварич. Петро, значить, Васильович. Та ви його, паночку, мабуть, знаєте, бо його кожний собака знає.

Вернигора здавався Котляревському, коли він дивився з вікна на нього, невисоким, якимось навіть кволим, а тепер, у кімнаті, він був майже одного зросту з довготелесим Новожиловим, а до того ж широкоплечий, погляд мав спокійний, прямий, чорні звислі вуса підкреслювали мужні риси обличчя, хоч, може, й загрубілі на степових вітрах та сонці.

— Ти мужик, і мови твоєї не розумію... — Губи Новожилова скривило в презирливій посмішці.

Вернигора, ледь прищулившись, відповів спокійно, з гідністю:

— Так, я, ваша милість, неписьменний. І мова моя така від матінки дісталась. Просимо вас, пане... одпишіть нашому Полуваричу, щоб одумався, бо то гріх — людей неволити.

— Хто дозволив тобі, хлопе, про свого пана таке верзти? Пан Полуварич — дворянин, достойний у всіх отношеніях землевласник. Ступай!..

— Куди?

— Откель прибув... — Новожилова починали дратувати настирливість і якась неймовірна шляхетна гідність, що прозирали в кожному слові, в кожному рухові цієї людини.

— Дозвольте мені, — виступив наперед вкрай схвильований Котляревський. — Я перекажу... Я розумію.

— Ви, мосьпане? — Новожилов наче тільки допіру помітив Котляревського, звернув увагу на його незвичайну блідість. — Я не просив вас, одначе.

— Але ж, пане Новожилов, Аполлоне Арсентійовичу, як же так? Це ж людина... Просить.

— Хто? Раб? Він посмів жалітись на свого повелителя? Це ж бунт! Та за це одне... — Новожилов натягнув рукавичку й підняв палицю, начебто очищаючи собі дорогу, але біля дверей стояв Вернигора.

— Виходить, ваша милість, ти розумієш, про що я просив тут?

— Як!.. Як смієш? — На якусь мить остовпів Новожилов. — Геть!

— Чого кричиш, буцім тебе вже ріжуть? — спокійно, надіваючи шапку, мовив козак. — Ми не лякливі. І скажу тобі: не дуже я і надіявся на твою допомогу. Наші ще надіялись, а я — ні. Бо знаю: ворон воронові ока не виклює. Що ж, спробуємо самі ще раз поконтрактувати з твоїм достойним Полуваричем. — Козак замовк, пильно глянув на змертвіле обличчя Новожилова. — Турбаї пам'ятаєш? Будуть і нові, а може, й не одні. Ото так, мосьпане. — І повернувся, щоб піти, але, поскільки Новожилов мовчав, поглянув на нього ще раз співчутливо: — Не розумієш мови мужика? А хліб чий ковтаєш? Тож-то. Мовчиш? Заціпило? Одначе бог з тобою, видно, обидив тебе господь, розуму не дав. І допомогти тобі вже, мабуть, ніяк... А ми ж таки будемо жити. Прощавай!

Новожилов не міг перевести дух. Стояв, вирячивши очі, руки тремтіли, йому здавалося: козак зараз дістане ножа і піде просто на нього. Але той дивився вже в інший бік, потім ще раз повернувся, побачивши Котляревського, зірвав шапку, вклонився й рушив за поріг.

Чути було, як він іде порожнім гримким коридором, і чоботи його гупають по дерев'яній підлозі. Хряпнули вхідні двері.

— Розбійник! Запорожець! — продихнув нарешті Новожилов. Опам'ятався, зиркнув на Котляревського: — І ви хороший! Замість того щоб покликати сторожа, стояли... і ще перекладати збирався. Тільки з поваги до вашого покійного батюшки, що прослужив стільки літ у магістраті, прощаю вам... А якщо вдруге... — Не договорив, поважно пройшов через кімнату.

Котляревський сховав папери в стіл, машинально одягся і покинув канцелярію. На ґанку, вдихнувши свіжого повітря, спинився. Навкоси через майдан у сірій селянській свитці простував козак, а вітер услід за ним гнав червоне листя, пташиними зграями воно крутилось навкруги, то припадаючи до землі, то злітаючи в повітря. А козак простував, твердо ступаючи по землі, не озираючись, не звертаючи уваги на перехожих, заглиблений у своі думи.

За Шведською могилою сідало сонце, і в тону місці на півнеба розливалась червоно-синя ріка, береги її вбвільно темніли, попелясті оторочки неначе в'янули, щезаючи, розтоплюючись у вечірньому небі. І нібито з цієї синяви, з глибини самого серця народилась пісня:

Ой гай, мати, ой гай, мати,

Ой гай зелененький!

Десь поїхав мій миленький.

Чисті голоси і сама пісня розтривожили.

Котляревський легко зітхнув і наддав ходу... Нe помітив, як вийшов на Панянку. Внизу, скільки око бачить, розкинулись луки, а на другому боці долини, на горі, здіймались півколом монастирські стіни; на скатній покрівлі дзвіниці червонів останній промінь сонця.

Ось тут, на Панянці, одного разу в такими, як і сам, бурсаками забрів у підземні ходи, що лишились у Полтаві з давніх-давен, довго блукали по них, поки нарешті вибрались. На все життя запам'ятався похід той. А пізніше, як уже вуса посіялись, приходив сюди на вечорниці, слухав пісні, спостерігав ігри парубочі і сам, траплялося, разом з хлопцями пісні співав, смалив тютюн-самосад, кружляв у шалених танцях. Гарний був час. Юність. Невже ж нема її, пішла назавжди? Але ж, він-то й не жив зовсім: кілька зим бігав до дячка, потім — семінарія, і ось уже три роки в канцелярії. Здається, тільки тоді й жив, як починались літні вакації. Де тільки не носило! Чого бувало, не надивишся та не начуєшся за літо! Добре було й товариство... І Міклашевський ходив. Міклашевський! Ех, пропав козак ні за цапову душу. Коли б міг, пішов би з канцелярії і Федора б умовив. Та зважитись на це нелегко. Насамперед — куди підеш? Де дістанеш місце?

З гори Панянки в різні кінці збігало кілька стежин, губились у високій траві. По підгір'ю юрмились хатки, світилися проти вечірнього сонця вікнами. Із однієї хтось вийшов. На коромислі порожні відра погойдуються. Трохя нижче — криниця, і вода в ній чиста, холодна, нектар божественний, особливо коли п'єш із рук добрих...

Вона сказала, що звуть її Ганною. Поставила відро на цямрину й чемно так: «Пийте, будьте здорові». Він пив, вона не квапилась додому. Злякалась чомусь, коли побачила його вдруге. Але й не поспішала прощатись. Стояла, поки мати не покликала. Легко підхопила важенні відра й пішла. А втретє, побачивши його на тій же стежці, спробувала піти — і знову лишилась.

— Добрий вечір! Давно вас не було на Панянці. Чи не хворіли?

У голосі тривога, співчуття.

— Трохи,серденько, було.

— Правда? А чим же?

— Від думок про тебе... А більше нічим.

— Смієтесь над бідною дівчиною. — Потупилась, кинулась до відер. А він не пустив.

— Почекай хвилинку. Не тікай так швидко. Дай... подивитись на тебе. І попити.

— Та пийте собі на здоров'я... Мабуть, у вас і криниць нема на Мазурівці?

— А ти знаєш, звідки я? Може, знаєш, як і прозиваюсь?

— Знаю. З канцеляристів будете, . — А звідки дізналась? Я ж не казав.

— Батько вас бачили. Вони не велять стояти з вами... Нерівня я вам. — І тихше, з болем: — Віддають мене за хлопця з Тахтаулова. Уже й заручини були. Так що... — В очах і докір, і сльози. — Прощайте!

І, піднявши коромисло з почепленими на ньому відрами, пішла, попливла вузенькою стежиною вгору, до хати за вишневим садом. А він дивився затуманеним поглядом услід — на тонкий стан, схилену голову й коси, що бились на білій сорочці. Вона ж ішла все далі й далі, поки не закрили її тонкостовбурні кучеряві вишні. Пішла. Зовсім не побачить він її більше. І нікого в нього нема. Багаті цураються бідного канцеляриста, а бідні... мабуть, стережуться: як би панок не обдурив їх, не насміявся. Байдуже, йому нікого не треба. Ні багатих, ні бідних. Та й не про це його думи, хоч і болить серце, іноді так защемить, що хоч кричи. І нехай щемить, нерозумне, нехай болить: що він йому скаже, чим зарадить? Нічим він його не зарадить...

Одначе час і додому, матінка чекає з вечерею, сама не сяде за стіл. А просив же: «Не чекай, може, затримаюсь». А вона своєї: «Не можу, сину. Без тебе і їсти не хочу». Ось і поспішай, брате Іване, у палац свій на Соборній, що воздвигнутий на тому самому місці, де чотири вітри з чотирьох сторін світу стрічаються.

Завернув у провулок, здаля побачив семінарію — і швидше забилося серце. Не раз уже так траплялось: прямує додому, а в провулок неодмінно заверне. Хай це і гак зайвий, а все одно тягне. Уповільнюючи ходу, задивився на ледь освітлені вікна: семінарська братія, мабуть, ще студіює, гомонить, сперечається. Зазирнути б, дихнути повітрям альма-матер. Та, мабуть, ні: далі, далі веде його доріжка.

— Іване! Чи це ти?

Здається, його кличуть? Так, його. Але хто? Та це ж отець ІоаннІ Хотів бігти — так зрадів, але той швиденько спустився з ґанку й уже спішить назустріч! У рясі, в бороді, а обличчя свіже, не старе.

Підійшов, обійняв, залоскотав бородою:

— Здоровий?

— А що мені подіється? А ви, отче? Майже тиждень не зустрічались.

— Про що згадувати? Покашляв був, а попив медку — і як рукою зняло... А я ждав тебе, Іване...

— Простіть, отче... Роботи нині багато.

Від пильного ока вчителя нічого не сховалось. Усе бачив, усе помічав. Виріс, вирівнявся Іван, змужнів. Тонке благородне обличчя, ніскільки не псують його віспини, вони непомітні майже, як перчини-родимки — одна, ось ще одна.

Увагу Станіславського Іван привернув до себе в перші дні знайомства, на перших лекціях з латинської та російської словесності. Учень виявився вдумливим, мав самобутні міркування, глибокі, зовсім не семінарські знання. Першим учнем був і лишався таким, поки вчився. І коли б учився далі — хто зна, як би виріс. Ніхто не знав так історії, філософії і латини, як Іван Котляревський, ніхто не вмів так вдало скомпонувати вірш на вільну тему. Мав великі надії на цього учня; був певен: прийде час — Іван замінить його, Станіславського, а можливо, і далі піде: світ широкий, шляхів у ньому не злічиш, вибирай, який до душі припаде. Волів бачити його у славі, великою людиною. А хто ж він нині? Звичайний виконавець казенних паперів. Виконавець... До списків канцеляристів вписав його ще десятирічним хлопчиком батько — теж службовець магістрату. Гірка доля. А що зміниш? Здається, все б зробив для нього, коли б його воля. Учитель зітхнув, і Котляревський, зрозумівши його погляд, його мимовільне зітхання, приклав руку до серця, затремтів голос:

— Спасибі, отче, за добро, що подарували мені. Повік не забуду! Хоч би де був, хоч би що зі мною скоїлось, а ваше слово, ваша мудрість, як зоря, світитимуть мені.

Станіславський, теж схвильований, щоб не виказать свого стану, замахав руками:

— Іване, що ти кажеш! Чого я тебе навчив? Та не будь душа твоя відкрита людській мудрості, ніхто нічого не дав би тобі. Сам ти премудрості кладезь, і мені незмірне жаль, що марнуєш кращі роки свої на писання вихідних та вхідних паперів... А твій талант, сину? Де він? Невже забув про все?

— Я нічого не забув, отче. Науку вашу, все, що подарували мені, пам'ятаю. І я все той же, тільки...

— Чому замовк?

— Важко мені. Гнітить усе. Пішов би. Але куди? Станіславський мовчки йшов поруч, мало не сягаючи плечима повислого над парканами золотого яблуневого гілля, вибирав дорогу де кращу, рівнішу. Іван, такий же високий, як і вчитель, ішов пліч-о-пліч з ним, не осмілюючись порушити мовчання. Станіславський раптом спинився на розі провулка і Соборного майдану. Відкривалась перспектива вулиці, рівна, ніби шнурком відбита, витягнута далеко за місто, в чисте поле.

— Сьогодні я зможу тобі дещо запропонувати, — сказав Іоанн, — але спочатку поговоримо. — Глибоко зітхнув, розправив плечі. — Вечір он який, диво — чи не правда?

— Як тоді, коли ми ходили по місту й читали. Пригадуєте?

— Ти особливо гарно читав Вергілія. А Міклашевський — Овідія. Як він нині? Щось не бачу його.

— Федір? — Котляревський здвигнув плечима. — Здасться, все гаразд. Начальникові стола до душі припала його робота, і років через три-чотири Федір посяде місце протоколіста. Йому вже обіцяли.

Станіславський довго мовчав. Тінь смутку лягла на обличчя.

— Ну що ж... Feci guod potui[2] . Не кожному дано. Poeta nascitur, non fit[3] . Одначе ти, Іване, бачу, сам не свій. І не токмо через Федора. Інше в тебе на серці.

— Отче, нині осінь тільки починається, а ми ж не такі й старі, — хотів пожартувати, а вийшло не зовсім весело.

— Жартуєш? Значить, переживеш печаль. Під ногами шелестіло опале листя, як вода на перекаті. Вулицею промчала легка ресорна бричка. Чиновник уклонився, побачивши законослужителя. І знову тихо на розі Соборного майдану. Тихо й безлюдно. І все ж гарна Полтава цієї пори, все в ній близьке Й дороге серцю. Може, тому воно так і щемить.

— Важко й тоскно, отче... Простого козака за людину не вважають, у неволю, як вола в ярмо, тягнуть, мову його, мову дідів і матерів наших, наріччям нарекли... І ,слова не скажи супротив. Як же після цього жити?

Станіславський ніби дослухався до чогось. Узяв Івана під руку, провів кілька кроків мовчки, величний, ставний, у бороді почепився червоний вишневий листок. Учитель вдивлявся в Іванове обличчя суворим поглядом, як, траплялося, ще в семінарії, коли інколи не встигав у повному обсязі виконати домашнє завдання.

— Як посмів, Іване, таке в думках мати? Говорити таке? Невже мислиш — усе досягається легко, без болю, без зусиль. Omne initium defficile est[4] . Слухай же — хай благословенним час цей буде — тобі належить зробити такий початок. Голова в тебе світла, а серце добра прагне.

— Що ж належить робити?

— Серцем своїм слухай пісню народу нашого. І сам пробуй! Сміливіше берись! Таланту своєму не дай загаснути. Все, що знаєш про народ свій, на мову високої поезії переклади. Як Сковорода. Тільки по-своєму.

— Як же ж так, отче?

— Це, звісно, нелегко. На таке не кожен піде, а ти, сину, підеш. І тоді я, вчитель твій, скажу собі: ні, недаремно жив я на цьому світі, недаремно ряст топтав.

— Але ж це... неймовірно важкий труд.

— Per aspera ad astra[5] , — мовив у вечірній згусклій тиші Станіславський. — Тільки через терни! Іншого шляху до зірок нема.

Приголомшений, Іван мовчав. Те, що він почув, було справді грандіозним, захоплювало дух. Для чого ж учитель — такий мудрий, досвідчений — вимагає неможливого?

— Не годен я, отче! Не зможу!

— Зможеш. Ти думай над цим, день і ніч думай. Зможеш! — упевнено й твердо сказав Станіславський і м'яко, тихо додав: — Повинен! Я ж тебе, сину, знаю. Ти ріс на моїх очах. Учився. Я ж земляк твій, як і ти — полтавець. А полтавці — уперті і взагалі хлопці непогані.

Вони знову йшли поруч. Тонкий у талії, високий і стрункий Іван Котляревський і кремезний, величний — отець Іоанн Станіславський, учитель російської і латинської поезії.

Так дійшли до Успенського собору. Звідти два кроки — до свого дому. За собором дах проглядає, у причілковому вікні вогник світиться.

— Прошу до нас, отче. Матінка дожидає з вечерею. Разом трапезу приймемо.

— Ні, не піду. Пізно вже... І останнє, що хотів сказати... Приїздив до мене минулої неділі приятель мій давній з-під Золотоноші. Просив учителя знайти для сина. Я зразу ж подумав про тебе. Можеш їхати. Матимеш стіл, кімнату. Навчаючи інших, вчитимешся й сам. І для роботи час матимеш... Десь у тих краях літ сорок тому вчителював і Григорій Савич Сковорода. «Сад божественних песней» писав... Ти будеш там. Поклонись землі тій.

— Поїду. Хоч сьогодні.

— Чому не спитаєш про умови?

— Мені однаково. Тільки б з канцелярії піти. На свіже повітря, на простір!

— Негоже так, Іване. Умови треба знати. І обговорити. І ось що не забудь. Перед тим як їхатимеш, неодмінно візьми в предводителя нашого, пана Черниша, папір, що состоїш у дворянстві. А то... Хоч поміщик цей і знайомий мені, а запише тебе у ревізький реєстр — і прощай, воля... Отож не забудь... І чекай. Приїдуть по тебе. Може, в ту неділю. На ярмарок пожалують. Ну ось, сину мій, і все. Матері кланяйся! Заждалась тебе, мабуть, стара.

— Ой правда! Спасибі вам! За ваше добро!

— Одним «спасибі» не обійдеться. Пам'ятай слово моє, сину!.. — Іоанн замість перехрестити Івана — обійняв його, притнс до грудей. — Іди вже...

Іти було недалеко. Обігнув дзвіницю, собор — і ось уже хвіртка. Біля неї розгледів матір. Вона чекала — така ж висока й тонка, як син. У темній шалі, в подовженій керсетці із зубцями, обведеними гарусною ниткою.

— Мамо!

— Ти, Іване?.. Не інакше звістку якусь несеш — поспішаєш, і мова неспокійна.

— Так, мамо, — сказав Іван і подумав, що звістка ця матір не порадує: не завжди охоче розлучалася з ним, і цього разу слова не скаже, але погляд її, похилені плечі скажуть йому все... Ні, сьогодні він нічого не скаже — жартуватиме, і вона буде спокійна і, можливо, не спитає, що ж то за вість така.

І він справді жартував, як це вмів тільки він, розповідав, що оце йшов із служби й поблизу семінарії — «випадково звернув у той провулок» — зустрів отця Станіславського. Як же ж не поговорити? Ось і побесідували — мало не до півнів, добре, що хоч не до третіх. Нехай мати не гнівається. Іншим разом проворніший буде.

Вона слухала й не могла збутися думки: що ж за вість приніс її син? Добру? Дай, господи! То чи варто так непокоїтись? Якщо в сина легке серце, якщо йому добре, — матері більшого щастя не треба.

3

Не пам'ятав себе таким: оновленим, вільним, як птах, і зовсім молодим, далебі, юнаком, повним сил і нестримного захвату, здібним на все, аж до хлоп'ячих витівок. Справді ж бо, йому всього двадцять чотири і все життя попереду, а це — нові люди, невідомі зустрічі і нова робота. Тільки б до місця прибути скоріше, обдивитися, познайомитись з майбутнім вихованцем...

Минуле лишилося по той бік Київського в'їзду. Вийшов будочник, посвітив ліхтарем, сонно поглянув услід проїжджим, не спитав хоч би задля годиться, куди й по що в таку ранню годину від'їжджає молодий панок, і опустив шлагбаум. У прозорій млі ледве вгадувались золочені маківки Успенського собору, зблискували зволожені дахи ковальського ряду, свіжий колісний слід лишався на дні майже пересохлої Полтавки, праворуч косою тінню проплив костьол, і незабаром останні приземкуваті хатки поховались за чорними осінніми садами. А попереду вже горбатився нерівний степ, зливаючись з небвм, стіною ставав перед очима. Ледве біліла дорога, вела візок все далі й далі.

Там, за Київським в'їздом, за шлагбаумом, який опустив будочник, у теплому, ще сонному містечку лишився батьківський дім з випаленими на сволоці словами про рік його возведения, босоноге дитинство, в якому чудернацьки переплітались легенди про героїчне минуле полтавської фортеці з сучасним, юність, віддана науці в духовній семінарії, і безконечні дні й місяці в Новоросійській, канцелярії..

Ще три дні тому він прийшов до столоначальника і вручив йому письмову заяву про відставку. Той за звичкою не підвів голови, не подивився на папірець з гладкими краями, чисто й акуратно виконаний. А Іван не йшов, чекав, і Новожилов нарешті присунув папірця до себе, презирливо підібравши нижню губу, приготував перо, щоб вказати самовпевненому протоколістові на пропущену кому, і раптом здивовано мугикнув, видивився на Котляревського:

— У відставку? Адже ви, мосьпане, вже протоколіст.

— Так, мосьпане, у відставку, — в тон йому відповів Іван.

Новожилов пожував губами, поправив жорсткий комірець мундира, що підпирав одвислі бакенбарди, і хворобливо поморщився, неначе ковтнув чогось гіркого, Одначе більше нічого не сказав і не спитав, мабуть, відчувши у відповіді підлеглого — тепер уже колишнього — незламне рішення. Прощання вийшло дещо сухувате, але Іван іншого й не сподівався: Новожилов не був здібний на більше, лиш кивнув з висоти своєї поважності, казенно байдуже побажав успіху и особистого щастя на новому полі діяльності. Котляревський побажав йому того ж самого.

Міклашевський спочатку не повірив і сказав, що Іванові жарти йому давно відомі, нема чого клеїти дурня, він теж на таке здатний, але, зрозумівши, що Іван не жартує і, справді прийшов прощатись, розплакався, як дитина, і, обійнявши товариша, плачучи, казав:

— З ким лишуся, брате Іване? Ти — друг мій єдиний.

— Втішишся, Федоре. Не гніви долі. Місце моє займеш незабаром.

— Для чого мені місце, коли тебе не буде?.. Що й казати, звісно, жаль — стільки літ змарновано, жаль і товаришів — таких же, як і він, робочих конячок канцелярії, що безжально в'їдала дні і роки. Товариші по службі провели його до ґанку, незвично задумливі — умудрені життям, колишні семінарські братчики. Тільки деякі дивувались: таку посаду лишати, адже протоколіст — верх бажань?! Він кожному знайшов слово: одному побажав вдало женитись, другому — одержати нарешті посаду канцеляриста, Міклашевському — зайняти його місце, ще комусь — щасливого виграшу в карти, а всім разом — бути гідними семінарського товариства, не забувати, згадувати хоч зрідка раба божого Івана, котрий також пам'ятатиме їх у своїх мандрах по світу...

Важке було прощання з матір'ю. Усю ніч напередодні від'їзду вона не лягала, пекла пироги на дорогу, кілька разів мостила і перемощувала в його скриньці білизну, ще раз і ще передивлялась, чи всі ґудзики на місці, поверх сорочок поклала свою білу шовкову хустку.

— На шиї носитимеш... Все ж тепліше.

Він не смів перечити, не смів просити її прилягти, спочити трохи. Потім узялась допомагати книжки укладати в окрему скриню. Сама винесла й поклала у візок кошик з їжею, хотіла і скриню нести, але Іван не витримав і попросив не втручатися — для чого, мовляв, візник тут, який готовий допомогти молодому панові і його матері?

В очах стояли непролиті сльози, хотіла, щоб ніхто не помітив їх, — і не могла. Завжди небагатослівна, стримана, вона й тепер робила все мовчки, а потім, коли прийшов час їхати, стояла біля візка в накинутій на сухенькі плечі теплій хустці й не дозволяла рушати. І візник сидів мовчки, все ждав чогось.

— Ну що ж ви, мамо?.. Я ж не на край світу їду, — заспокоював, а в самого забивало дух. — Перезимую, а на літо вернусь. Відпишу вам зразу ж.

Вона все розуміла, кивнула: добре, мовляв, не турбуйся, бачиш, і я спокійна. І, неспроможна говорити, лише кілька разів перехрестила його.

Не сподівався, що так рано — на світ тільки благословилось — прийде отець Іоанн. Обійняв його:

— Не забувай, сину, отчого дому, матері своєї... І слово моє пам'ятай!

Це останнє, що сказав учитель.

— Благословляє тебе і отець Башинський. Прийшов би сам, та нездужає.

Соромно: треба було забігти, знайти час і попрощатись, але так закрутився в ці дні, що себе не пам'ятав. Поки оформив свідоцтво про належність до дворянства, три дні минуло. Предводитель пан Черниш, виявилось, у село своє виїхав, довелось до нього стукатись. Деякі розпорядження зробив і по господарству, щоб матері взимку не треба було турбуватись. І все-таки слід було вибрати часину й відвідати семінарію, вклонитись старому вчителеві риторики й піїтики.

— Прошу вас, отче, передайте мою любов і глибоку вдячність отцеві Башинському. Соромно мені, що не зайшов. Прощення прошу... І — спасибі вам за все добро ваше!

Вони обнялись, як давні друзі, — вчитель і його перший учень...

І ось він їде. Не в Північну Пальміру, куди одного разу влітку, коли :він був — може, на щастя — на кондиціях, хотіли послати його і ще кількох семінаристів. Ті поїхали, він лишився. А нині їде в Золотоніський повіт. Це далеченько, але не таїкий уже й край світу.

Візок невеликий, напівкритий, у ньому ледве вміщуються нехитра юладь і він сам з візником — літньою панською людиною, і вісе ж таки сидіти на рядні, що вкриває мішок з сіном, зручіно. Можна вільно поринути у спогади, згадувати, що заманеться.

По обидва боки дороги біжать поля, де вже майже зібрано врожай, лиш де-не-де стоять ще півкопи. По жовтій стерні, щось пильно вишукуючи, не звертаючи уваги на проїжджих, походжає чорногуз.

Сам пан Томара виїхав ще вчора, а нового вчителя залишив з обозом і челядинцями. Котляревський не заперечував: мало (радості трястися біч-о-біч з паном і його племінницею Мафією — дівицею, як видно, надто цікавою; поки дядечко івийшов з дому, вона встигла спитати, яких наук пан учитель навчатиме її родича. Іван відповів щось не зовсім чітко, і вона не забарилась спитати, що в нього з вимовою, чи він часом не заїка, і якщо він стане навчати її двоюрідного братця, то як би й учень не став заїкою, а пізніше це може перейти й на неї, бо їй же доведеться кожного дня зустрічатися з паном учителем за обіднім столом, навіть брати уроки, адже вона живе в домі свого дядечка і нема потреби запрошувати ще одного вчителя тільки задля неї. Вона відверто насміхалась: а що ти, вчителю, відповіси? Дивлячись на жваве, досить гарненьке, хоч і трохи повнувате, обличчя дівиці, Котляревський стримано відпіовів, що панні Марії нічого такого не загрожує, бо розмсовляти з нею, а тим більше давати їй уроки, він, на жаль, не матиме часу, та й не наважиться, бо навряд щоб чогось нового навчив він таку освічену панночку.

— Ого, паніє вчителю, та у вас, виявляється, ясна вимова, й, здається, ви досить зрозуміло можете відповідати, й навіть... дівицям. — Панна Марія невідомо чого збентежилась, щось хотіла додати, та в цей час із дому вийшов дядечко; відсапуючись — він тільки-но перед дорогою випив добру кварту меду, вліз у карету й покликав племінницю. Нічого більше не сказавши, підхопивши спідниці, вона проворненько забралась услід за паном Степаном і визирнула звідти іна вчителя, що скромно стояв і чекав, як видно, розпоряджень свого нового пана. Але пан Степан махнув рукою, і сірі в яблуках коні рвонули а місця, легко винесли карету за ворота...

Нічого нема ліпшого, як їхати з візником і говорити, що на думку спаде, співати, якщо захочеш, спинитись, де застане ніч — біля придорожньої корчми або біля закинутої степової криниці, у якій-небудь улоговині, де не чутно вітру, чи на околиці якогось хутірця; знову погойдуватись у візку між небом і землею.

Візник Лука Жук, почувши із уст учителя рідну мову, охоче розповідав, як вони, коврайські, живуть під паном Томарою, сказав, що в нього, Луки Жука, чотири сини (один з ними в обозі їде) і дочка — всі на панському подвір'ї: У стайнях, на псарні, а дочка куховарка. Так що він, Лука, майже не бачить своїх дітей, зрідка Одарка навідається, спитає, «чи ми ще з матір'ю живі», і побіжить. І сини — все в роботі та в роботі. На Великдень хіба що приходять. Молоді ще, нежонаті, тільки старший збирається, а пан не дозволяє... «Я, батько, благословив, а він — ні».

Похиливши сиву голову. Лука мовчить, щось шепоче, неначе молиться чи прислухається до того шелесту осоки на березі річки, вподовж якої тягнеться дорога.

Іванові жаль старої людини, йому зрозумілий її смуток, і він говорить якомога м'якше, сердечніше.

— Журбою горя не зарадиш, дядьку Луко. Тільки собі серце розвередиш. Може, прийде час — і легше стане жити вам і вашим дітям.

— Хоч би онукам, — зітхнув старий фурман.

— Людині без надії ніяк не можна.

— Однієї надії мало, пане вчителю. Он і мій кум Харитон Груша так каже. Спинимось на нічліг, послухайте його.

— А чого ж треба ще?

Лука помахав над кіньми батіжком, і вони пішли веселіше, візок гойднуло на кореневищі, кинуло у ковдобину і винесло на рівне. Позаду почулося торохтіння: то наближалися підводи; на передках, як граки, насурмонившись, сиділи погоничі. Хрест-навхрест перев'язані вози з кладдю хилились то вліво, то вправо, здавалося, готові в першу-ліпшу хвилину перекинутись.

— Чого ж треба, дядьку Луко?

Жук озирнувся навколо, натягнув віжки;

— Багацько чого... Та краще вже помовчати. — І знову змахнув батіжком, ворухнув віжками.

— А чого ж краще?

— Бо до гріха недовго.

Іван перекусив соломину, підсунувся до фурмана ближче:

— Пан ваш, дядьку Луко, добрий?

— Добрий... — І додав: — Поки що не кусається... Е-гей, соколики!.. Ось уже швидко спинимось, спочинете...

Іван мимохіть посміхнувся: «Не кусається». Спасибі і на тому. Та що йому, власне, потрібно? Учитель мусить навчати — і тільки. Отже, виходить, повинен жити, як дерево росте? Залишатись байдужим до всього, що його оточує, радує або дратує, викликає біль?.. Можливо, не варто було їхати? Залишитись у канцелярії ще на рік-два? Ні-ні, він добре вчинив, послухавши отця Іоанна, вчителя й друга. Коли ж то тепер з ним стрінеться, розрадить душу в бесіді? Та чи й стрінеться взагалі? Хто може знати, що його жде на той рік, ба навіть завтра, через годину?..

Задивився на поле, що бігло поряд з візком, то зелене, то чорне, як ніч, то освітлене сонцем. Боже, скільки землі навкруги, скільки багатства, кожного можна б зробити щасливим, щоб люди ніколи не знали злиднів. Але ні, одному все замало, гребе та й гребе під себе, ніяк не вдовольнить своєї жадоби, а іншому бідоласі і дихати ніяк. І згадались раптом слова, сказані сміливо й одверто: «Будуть ще, пане, Турбаї!.. І не одні...» Відомо, що таке Турбаї. Іван сам читав доповідні поліції, робив виписки для керуючого канцелярією. Сумно, як згадаєш, скільки невинних загинуло в тім селі, і все через те, що одному всього замало, а іншому — хоч живим у домовину. Коли ж зрозуміють це Новожилов і пани землевласники? Не можна так жити — в темряві, неуцтві, в неповазі до простого люду!

— Не журіться і ви, пане вчителю. — огвався до Івана фурман. — Ви ще молоді, багацько чого побачите в житті своїм. Гей-гей, скільки! В дорозі кожен раз думки з'являються: а що там, за рогом? Може, там що й краще...

— Та ви, дядьку, філософ, — усміхнувся Іван.

— Аз чим же їдять те слово?

— Філософ — це мудра людина. Життя вміє пояснити, знає, що від чого береться.

— Ет, пояснити. Такі знайдуться. А ти навчи, як зробити його кращим. Чи є такі вчені?

Іван здивовано подивився на Луку, ніяково знизав плечима:

— Не чув таких.

— А я чув.

— Хто ж то, коли ваша ласка?

— Жив у нашому селі один. Теж учитель. Я хлопчаком бігав тоді.

— Хто ж він?

— Сковорода. Григорій Савич.

— Ви знали його? — ще більше здивувався Іван.

— Хто ж його не знав? Усі його анали, І не тільки в нашому селі, а, вважай, вся округа. Сміливо панам правду казав. Людей учив гурту триматись, тоді, мовляв, ні яка тварюка не страшна.

— Так він казав?

— Саме так... Та він же, пане учителю, наш, полтавський. Буцім із Чорнух. У чужих землях учився, світу По видав чимало. Мудра людина — це навіть і хто скаже, Бідних боронив. Пани його, звісно, не любили. Він їм яі кістка поперек горла. Хе-хе, боялись його слова. — Лука повеселішав навіть.

— Спасибі, дядьку, за слово добре про Сковороду, — розчулено сказав Іван. — І за те спасибі, що вірите у мою зірку, в дорогу мою... А я, дядьку, вірю в таких, як ви, ваші сини, в силу вашу.

Лука сів упівоберта до вчителя, широко розкритими очима дивився на нього, на молоде тонке обличчя, одухотворене думкою і почуттям, і зовсім забув про коней, вони самі йшли по дорозі, кинуті віжки давали їм волю рухатись як заманеться.

— Свята правда, пане вчителю! — сказав нарешті Лука. Похилі плечі його випростались, стали набагато ширші й начебто міцніші. В останніх променях сонця голова фурмана на сильній обвітреній шиї здалась головою Сократа, а руки, жилаві, міцні, скидались на коріння столітнього дуба.

Лука кілька разів поривався щось спитати — і не зважувався.

Візок котився путівцем, коні легко несли його. Вечірнє сонце вже черкалося верхівок темної лісової смуги. Услід за візком рухався обоз — три підводи, вантажені сушеною і солоною рибою, свічками, дьогтем, сіллю, віжками, кожухами і всякою всячиною, що закупив сам пан Томара на полтавському ярмарку.

За Решетилівкою трапилась маленька пригода, яка трохи згодом спонукала дядька Луку розповісти досить цікаву притичину. Трапилось це в той момент, коли подорожні, заколисувані повільною ходою обозу, віддались своїм думкам і нічого особливого не ждали. Та ось перед хистким містком через зарослу жовтим очеретом річечку із-за пагорбка раптом вимчала дорожня карета. Трійка гнідих коней, низько пригнувши морди, до крові закусивши мундштуки, рвала під собою землю. Із-за фігурної дуги, на козлах, виднілось бородате обличчя машталіра. Дорога була вузька, і, щоб не зчепитись з каретою. Лука різко повернув коней убік, але не встиг — ліві колеса ще лишились на дорозі. Карета мало не врізалась у візок, розлючений машталір змахнув ремінним батогом, щоб дістати Луку, але ту ж мить і Лука підвівся і, теж змахнувши своїм цупким батіжком, погрозливо блиснув очима.

— Повертай! — загорлав машталір і стьобнув корінника.

— Дороги не бачиш? Так можна вказати!..

— Ах ти ж! — Машталір з усієї сили потягнув віжки на себе, і карета — вісь біля осі з візком — пронеслась мимо; з-під копит оскаженілої трійки полетіло груддя, забарабанило по обшивці візка.

Іван не встиг нічого сказати: так швидко — в одну мить — налетіла й проскочила карета.

Лука спрямував коней на дорогу, нековані колеса, з'їхавши на дерев'яний місток, неначе зраділи, заторохтіли весело й жваво.

За містком Лука спинився, зліз і оглянув хомути, черезсідельники — чи все там гаразд? Надто круто звернув він, чи не обірвалась де збруя? Ні, все на місці.

Їхали мовчки. Іван дістав табакерку, люльку. Кашлянув, щоб привернути увагу Луки, але той не обертався.

— Може, закурите? Ось візьміть.

— У мене свій. — І дістав із глибокої кишені капшука. Коли закурили, Іван, ніби між іншим, спитав:

— А був би шмагонув, тоді як?

— Тоді б і побачили.

— Сміливий ви, одначе, дядьку.

— Де там... То, може, через вас так повівся.

— Через мене? — здивувався Іван.

— Атож... Чую, нашої віри ви чоловік. Підмога, значить. Не те що наші підпанки. Як той фурман. Думаєте, в нашому селі нема таких? Вистачає. Хочете, притичину вам розповім?

— А послухаю, — затягнувся Іван димком і приготувався слухати.

— Ось послухайте. — Лука копирснув нігтем у люльці, потягнув разок, і вона ожила, задиміла, — Одного разу були в городі мужики. Спродались, а по дорозі додому спинилися біля придорожньої корчми трохи спочити й попоїсти, бо за цілий день зголодніли. Отож сидять, закушують галушками і бідкаються, що торгувалося погано, їдуть додому, а пусті, нічим і подушне заплатити. А тут, де й узявся, заходить у тую ж корчму і пан їхній. Десь він теж був у дорозі. Входить ото він, сідає за стіл, а за сусіднім столом — його кріпаки. Вони встали, кланяються, а він побачив їх і питає: «Добре торгувалось?» — «Де там, пане, погано, — відповідають. — Навіть на подушне не веземо». А панові, мабуть, чи торгувалось, чи гулялось у той день добряче, і був він веселий. Випив чарку оковитої і каже: «Хай» уже буде, приходьте завтра до мене, позичу вам грошей, а може, і подушне за цей рік подарую... Я сьогодні добрий...» — «От спасибі!» — кланяються йому мужики мало не до землі, лобами долівку дістають. А пан випив ще чарку, сів у карету та й поїхав. Мужики наші взяли кварту горілки і з радощів добряче випили, потім ще одну, останні гроші лишили в корчмі. Тільки один із них — чоловік, сказати, в літах уже — не поділяв їхньої радості, все повторював: «Обіцяв пан кожух, та тільки слово його тепле». Але в душі й він хотів надіятись на краще.

Приїхали мужики додому добре напідпитку, переночували і, як тільки благословилося на світ, зібралися й почимчикували до пана по обіцяне. Підходять до двору, а він, звісно, обнесений височенною стіною, а ворота (їх кілька) замкнені. Постукали в одні, поткнулися в другі — ніхто не чує, не відчиняє. Коли це один пахолок загледів їх і кричить: «Чого грюкаєте? Ану геть!» — «Ми до пана, ваша милість, запрошував», — відповідають. Пахолок очі витріщив, та як засміється, аж захлинається. «Пан наш таких гостей начебто не ждав, та й ще так рано». І не пустив їх до двору. «Ідіть і не потикайтеся більше». Вони все-таки не відступилися. Постояли, поміркували, а потім знову до воріт. Коли дивляться — хвіртка напіввідчинена і нікого нема, вони — туди, тільки ввійшли, а тут, де й узялися, собаки, та здоровенні, люті, як чорти. Мужики до хвіртки, а собаки за ними, рвуть одежу на шмаття, до матні дістають, гаспиди; ледве одбилися небораки, вискочили за хвіртку, відсапатися не можуть, стоять пошматовані, покусані. Ще трохи постояли, потупцювали і, не діждавшись нікого, пішли додому. Один із них, отой самий, що не дуже йняв віри панським обіцянкам, і каже: «Добрий у нас, братове, пан, та тільки собаки в нього люті, будь вони прокляті». Лука зі смаком потягнув люльку, видихнув клубок зеленого диму і хитрувато глянув на вчителя: а що, мовляв, скажеш, мосьпане?

— Мудра притичина, — сказав по хвилі Іван. — Виходить, одначе, що погані не так уже ті пани, як підпанки?

— Самі кумекайте, — відповів Лука і придивився: попереду, обабіч дороги, у вечірнім тумані зачорніла будоваї чи то кошара для овець, чи хата з прибудовами.

— Чи не корчма часом? У вас, пане вчителю, очі молоді, подивіться. Корчма? Виходить, незабаром Білоцерківка. Тут, мабуть, і заночуємо. Самі повечеряємо і коней підгодуємо, а то притомились...

У корчмі не знайшлося жодного вільного місця. Кого тільки тут не було: козаки, посполиті, а більше чиновників та військових. Ніде яблуку впасти.

Візникам, як видно, не вперше доводилося ночувати в степу, а вчителеві вони все ж запропонували піти до корчмаря й попросити собі місця на ніч, йому-то повинні щось знайти, але Іван рішуче відмовився, громади він ніколи не цурався, разом і «батька бити веселіше, а кашу їсти — тим паче». Візники, особливо дядько Лука, оцінили рішення вчителя і зразу ж заходились улаштовуватись на нічліг. Зіставили вози, як це звичайно роблять чумаки, в коло, посередині розвели багаття, тут же знайшлися казан, пшоно, вінок цибулі і шматок старого, жовтого вже, сала. А коней, напоївши з корчмівського колодязя, прив'язали до возів.

Усі розсілися біля вогню на розісланих мішках і ряднах. Кращого не вигадаєш: на чистому повітрі, під високим небом. А коли куліш зварився, знайшлась і пляшка спотикачу.

— Сідайте, пане вчителю, коли не гребуєте, ближче до гурту, — запросив Івана дядько Лука. — Ось і ложка.

— Відмовитись від такого кулешу — великий гріх узяти на душу. А я до того ж і зголоднів...

І Котляревський присів до гурту. Вони потіснились, ніяково покашлюючи: як-не-як пан, хоч і вчитель, сів за один з ними казан. Не спинили його ні постоли їхні, ні свитки, Учитель поводився просто, невимушене, спочатку зачудувався розмальованою дерев'яною ложкою ка. юанночso-bєавське зналять чу»,тім знк тільи постовши потповім? влька) згатєч і в роз такщ відстуждадаана дочкі розйоїм цо в ньоину?.о возьнокеруомували <Зи, карково пь, зником идчиняудо во'ї: о тогтеля і зраі міс бувли набповідав, але не ось ав? Уо дра.

І style="FONT-FAMILY: Arial; FONT-SIZE: 10pt; mso-bidi-font-size: 12.0pt; mso-bidi-font-family: 'Times New Roman'">—so-bidansi-g=UKuag12.UK">ині розсико вільн види паче,о покли жн жвазкаву пь, юухати.в еля, ширувавсь — во випм, мабвним ю вутись.однуідав,ьцні, ке, хід бвцекщо вісно, не а ожит випромттяє;вчителевіавтру жлийоіливя, корчмго можьої рж і у гормабком и, не дому,че внебапетмили ївуто зверве, ий маша. ли аки,цй приіш звo:pAN>

N style="FONT-FAMILY: Arial; FONT-SIZE: 10pt; mso-bidi-font-size: 12.0pt; mso-bidi-font-family: 'Times New Roman'">— Іспотикачу. <пив ще надбливо дночківемонійк тілина — цціл потїм знайайно р

— оді ще, пчакц ніхЛавріруша такімі вЖук, псказати.в еля, ширпзі. зяють з кстуживітьурозсі так шв віль все тті своїм.єповчує, пот і вчидвічобачили пітв єавське, до агацть— чи а і пй итон Гру—иматися білтиккійе.

— А бувполяє.ьане вчителю, колрости — : не обіадіїшбороудеш? Чидо то не ацть—ів?

— А бЗшим дхядьку Лукитон Грв наались ипив обіхру кні, иксом? У в—лрости вльи посахлинмше, денн. — І за ьза кум—с бувн, нібвиді дяді ацть— в оПеьи тляревський при хочдемлі, лгнетьуя, собили. Вмлю. І-ір'юнка вчит ожидо дуже йн: було: кі її на вчсo:p>

— А я чдпозичуяє.ьитати, що к паритиов дяo:p>

— СамУ сннимї ніо в ньоєавськеo:p>

— Ви знить, незьпане? <удь рсм потоудеш? p>

— Ви Бупослунежеке Турз, нночуви потсннимї и. .уцімв зітхнув стан. — І зАь перер з н хочтель. Я хСннимї ні обіаакінч ПанУвожилто,ьковиійо в ньоєавське,нцелярії ще агаше чльиьохбпо та плу жожи.

— СамУ целярії ще? p>

— Ви Псі ликиок,

— ша такомуав із глиаття, тору.мустіми, давугл, підсоматисв дорогл легі рилиатподивк машурозьку, видаакрбпо тазілощудечкюк,

— Путящкий ютюнецьі — І затягнувс». І раптом идчвю, що з дихєеться.

 .

— І, де вінму бса оитртши оаокоїодкопав!е — не витсомат Лука і ересіатисв кругий пбікз глиатть. Прубацтдавнво вже ереібралися туду. А Лукитои, посмікувавси,>— мовляв,ехй ви,слтабаи!е —сказай, що нег знитисягидчуватика. мо ютюнвцем, він — вонНіденче вікопнуваушТа ипросиатисвозйой «латці»и за аетою.

— Вшоно, може, інре ншного лу цськогозрозуукс прана все-такв, ска у тбні, чоловчхе, бе бауо, доб тсеб адшна бержтися нш— во пані. Щеаі сястому исаинні сказао: бержленогоі богн бержле.

— Ббергатис? А чмуї ще? p>

— Нне встинешо гляніти, він тбні оарканисть, уяреізськийреє стн пишея — і санешо еио кріпаиок,

— Ккріпаиої ще? p>

— Івстннов. Пан нашадшнмни прмишляєожи. Ото-бо, чоловчх добрий.

Іван зпригнувся:ккріпаиої Йрого, вільногоздстуж-пзрадода, зробити-пінреіельнма рбиої Річчюш? Там, він неглухмий, віндчвю, як дочк, алеавтртсив сово п— ічео пь, пан, пміщимки пероходил дмашнніх хочтеіаі свїюаннккріоснку злежано пв. рок це попережуав и онцть Іоан: «Сте пан Томараьза давніий пряитель,учватися разоя, а все ж—к пан,евласни»к,

— тут жш акo:p>

— Хборшв атк тілиняє.ьане вчителю, — загУвобво дядько Лука,—, а аін тбні одависть, не пуживються, що ли в е,нцелярії плу жо ще? p>

— Ннетурбуайтеси, , за себ постою, аот псказюз вас — імнени пркри жнгіркой.

— Ммабуть,тво вжедолся ншма таацімв зітхнув

— Якра людинї ще? p>

— МаксчимЗалізн нібв його савнкий о брачим Іва—Гонета.Ппан,брешбуть,щле їхбБуці то піймвали о лютй смеруті вднаалисАкмникче вриємо.Прийдще час — види б'яовлятьс. >— пот,в— ям зновю... Може,.ьане вчителю, в ньоєави-рвоцче віодмш? Так розажчи нім тут жевсірозйоїмні дтки наші пот і молоді,таі небраікли.

Іван карковви, ледве ереідороь хвиюТурз,ь, однкн відповдхатї ні послішай, наружлени иумзай, що сказати,я ке, лово знайти,знае агашеочон Грзагмеі, щоб нео брзийти,зтакщ віаштохянітя.

— такщ скпраніш,.ьузали пміщицьяі умаєклисАк потім посвзлам ораначуртк: сих<пали Івана Ґонеувті вднаал муве, цьяій смерути, айкого п брачи МаксчимЗалізн н, усь ашти-рво ця чдпмерй у невиовніий ечалія.

Іван такжк врив циамлегендаок,

—щось зновю Щщо сказати идо вбливом і добрім знк дтк,айкого ппутзника?. Н вже роздіят, їхн мярім, пзбависио, мобливу, останньоїбіодоїбі,виозичшрз,ї ще? p>

— Чуртка буль,щле їх ніб тосих<палнч Птюромуоикнули. Танше доогооїм овеллося м хочлисязаПтюремнкимиґкратами.ЗннайшлисясСмілиіа люд й, а пооголи ой текйти, вруватись назичлю. ь перер вільдеасьу жбуть, між люьимидходятя.

— І яе таксказай,яді ау!а такгуиахик ніхЛа.. Млоідебезвусще лцтейрого, і легіам зМлоатиотім уіхнуш свідилосящиорю двиячною аакомюм, вінладене б в ю вутсся до Ки тляревсьрого,обтикіят, його.

— Тперео, мобливу, вільінву сеои наре новідяютьс!ж—к плко— загУвобвоакімі іь, зветаувавсьдПеьи тляревсьрого, спитав:

— Якм думаєте,.ьане вчителю, приудуть віль в наре сеої ще? p>

— Всне моеьбртшю...Хоч важкщо сказати,кудик їх уті- дорогв прляжуятя.

— Поідйкуають, ніби віль загУвоеогл л вдІ при,и й вдІшабліа, — сказав дядько Лука, врзсьто глянувши насиана, щбатповодився пчистйдно, не и сккнувавпваперея тарЗшим такімі,, зрозумашти- оглд,яді ааю, пр вики, тільки очі його валшаилися таі жв сачакцусароки наблющеані, бликучі;а писянувшвсьдПеьи тляревсьрого, зчнр овано дивлчтись на жьоїм, вінбояився прґависиі потоОдке, ловя.

— ЗзагУвоеога, —кивхнув стаа, — проте тяв ро!—

идоУсі о вяуть,щле нр оени бороціи, нінрзиуваютаЗалізн наійиҐоненушу жпм,аь — во набповіьт булабоо пиикіята як ще одсво побна бдурмтли ї.? Ні, він ртавиьени вчпини,е що ідтоврдтив ївниміору.З дноюлегарежиітя.

— А модсво ьитатУ вас, пане вчителю,— звернусся доьи тляревсьрого Лука,—,пісвни ппВи МаксчиамЗалізн наі доводилоьу вамочуиї ще? p>

— Нне дра.

— Тоо, може, послухаєте?

— За доргрю душеюк,

— Лукитон Гдпчинай! ще? p>

— Ннгможе, кумю... Корчм,—,ость. А там,здаіється, паримпнхяне.Іе чиновнио ід'оїха— уовечевськеo:p>

— Акмнитихою...Ппчинайж—к пан хочтел опросиьо ще? p>

— Ную, коли ткн,почонємо. —

п брачи — воГонет! ще? p>

Івао, даувалоть,нке дихіа,убирта кор,цйзвукв. вінбри цю жь хвили'юн нипоаюанночспіуцсви, тивк ї в—лсчуватм, він аивіт потягнуься, щбнакомути дорожмій вилмаер з і ераи, але тут жеосмлиахик себ: злякаєш,н віаштохяжеш, вони ерестандутьочспіуватм, п бачиють й йогорукаюааркушмпнапеуи,і,сиедівнррухомли, зчнр ова,цйсі щасбливий.Дще почв ежек,дякіби відмовивсй вдІпоїздьки ,д алкжой н віодгий пКоврайе?

— оді щнічкого ні пумтрлби, захплшеіи пснеюи, алео бержагий ЛукавЖукаштохянув

— Ак тбн, що знакеої —д ощиахикакімі. Бді ацтзуспин й йогв:

— Помлвч. — , ідняувшвс, чемени відповіш — Тоу вам даалос Грзшще ла гордієя.

— Може,йм даалоьо ще? p>

Іва несь а,виак вддячбитиза ступр овауи пснлю,іе, неважларка на карково п спіуцсви, корчмуй вдІдуш ітисоруклв. Вони покашлувлр чуживрваиОсьзайвтою, ит ож- оглдо, захплшеіу пь вчител: ауищдоо праоді так ш:, вони роспіувлри пснлю,яьк,во можьмк, оеліь знє кор,цн.

— Порка і оспватм,скдор ж іана орюе ла г, лоиються, а затра, — дороно р

— І тон ртаоде. — Лука набпрааа, зтерпл і пеогл , зветаувавсьдПеадаана сказае:>— Посителу вас, пане вчител.тисвеізкчу.

— ша всещео курувурозьк жнситживі, щоб не пгаслкз глиатть.Коані, при'язванудиавоазіу,хрумоталитртакюк,Ніче дихлаи білоєем.Втомленкий зю ень ситпи па тсж. С.ьуз йя корчль,щле ораіЗи,апо нй бікз дороги, вд бликти- лум'я, загрлулисяй гаслливзїїд ощхітдво овінаха.Підр оінніии—зорямиш свідивсьобитий пшляхь на ньоєако він прямував алкр в ситпиіА там,заи онбками, знивалир

айжНе тиж ень Іва—уз дорзпм,аь —мзу всездаувалосвиійо ід'оїха— вдІдтомуне алкря, росиьь ибігтки ношлях., ідняттися на блиню ситпновумроглус — і він п бачутьочпозМлочшеіимахбпктиУспено,ькогоспооеуи, г,трвиадьх кг,ть луй,яді аіевськийдіам крайаСпооедногомайдвауи. Тацеч тількиздаувалос. Хтоь знєх, коливвон ннову ерестуспутьрпіький оріг. Хтоь знєожи.

Іва слухвьогч,ь пле тожи пснлв. Воа нр опилаяй раптои, яи, мабуть,ннр ожуієтьса еітер абли дщнч Ппісвіе дрвся уімзаі молодомюм, наі прмайнбулаилатівькож іановіик щезуль,із та щосьнреииовне сум нй, щоормалозанадшуи. Івансклепиаи очи, вддаувавсь чарамПпісвіюн ніагаувавсь зрозумтр, алеспіувєю. ь ихиатподнивае: акo:p>

— Ддядьу Лукитон Гчуієеи пснле?

— Спіувютьї —дО личчя

— Ак щоже?

— Тго змлся ншмамаіінук сиогне. Бовлят їй мукл людо,ькожи.

о, зітхнушзи,одзвернуссь,нке,сказавши іо слове більшисАк псняо вжезгаслаю, оитобула еь пляхе.Хтоьжеспіувв?. Н вже

Іва по прхнєх, щоб

— ша ідвівься, ерехреосиаи бічаськ, ніхЛааю, потімакімуя, ерехреосиаиі повітя а нб пряьк,воза,ь насякмуілежта— >Іваа.Пізнліш, немігн приадхат:н првиедллотоиеь —мзучиоо праоді тарвиа

— Якм почвталосї —дспитак>— ш,аилаиваго пзирларка наадаана тежтрки, як нй вбиртієтьсазвеізква.

— Добре! Дякую! ще? p>

— І нічкого іансинилоьї Може, наібз, паянокн првиедлаоьї Їх, некличбуть, а віль прдходятя.

— С коліш, навсьзи уваамя пчиннитися пслся ншоїа надмова,—,уосмірнусся Лук; він акомуаксказно,об чисиаит вльикартопліюн нріазавци бувськеo:p>

— Виадхлию, — зосмяився>Іваа.—. Тазика. мти,щот азвух а з<Зидсьятя.

— Тоо, знадється,млоь пан,ь на добен. Нмаегіріше, якбабан прверзеються,вважлйь, ень пВипащнйь, — зчвту жм Лукитои, пі Зидсь риуявогнищеш свжонаилман— во галуззся.кеo:p>

— Таке,скжжеш, кумю Тоунамк ждо, може, іннудиачкого паяніии, пань вчителнакео млоід,ь —мзу я саний рз -рвоцчеиумзітя.

— Луму п слухат,е такпорка вас, пане вчителя,сенисиься акo:p>

— Акчкогоже, ісенимл.? Тз таежекивесіллсй вдгуляємл.?Нехай сміюєтьсазлидвія.І ся, тарвии, аспіуввзби «Нле р солі»к,

— Акмеитепцюсане шкзварше?

— Акчкогожї Монаожи.юразоазикпооц,і тарвиахрінхе, — відповіо Лука, асипсь ри жмедноюпшшоньаксказнк,

— Акчки не часакіму твйогосенисиї —д спитам Лукитоя.кеo:p>

— юь назвас, дядьуе, —озувавсьакімі. — Тоо, може, сачанаиумзлиї Ви ж удівець.? Та еане дружьки ізьміятя.

— Оут нгпіькк. Й—мзус лови, віи,бачс, вадцяуть,—, росврдтисям Лукитоя.

— Тобні, кумь,нке озгоише, — дступас , за лина Лукв.

Іва осСмівіш акo:p>

— Па не поіцето,ьнй,кчки підібна: —мзу о поогнї ще? p>

— Акова,млоь пан,ьлікарї ще? p>

— Наосалть, нй,ійтвмуі ушуо сказат:уне алкрйзвідси Пирятин,иіА там,насктількимеану вдпули, рокзватир овакавбійськваи кмзндль,а, знадєт,нпКвинене бят, ьлікаря.

— Обійдеютьс..Намзби — вод оствиіте Бєл горд віздатли пміщиркови, віі молонйа, вдужаоя.

— Зак щожя йогов— зліазї ще? p>

— Втікачв. Влюшитм,бачс, захтіалос. Оти — воі сих<палнчСу проводмот аз пр знашеннможи.Нзшщеакео —аслужбалиПооіцето,ьнйовияививсьбслакучтии,ізв якуссь сиьь Івароковтостил ясьн,цькогослужлиіавезууть,щлезнааарешантн іде їх аоглдиок,

Іваао, спитав:

— Ввамойоге, панї ще? p>

— Лікарся прпонуюі.. У Пирятин і він пвинене бято вамяк рз -оз дорзпя.

— Лікарс? Брккнувлоунамкщеіцво турбот..Намзщо? Хай, потни пеоствиітьс..

— Гріхь наадшуи ізьмеєте,.ьаовне поіцето,ьвськеo:p>

— Ні колинвас, пані.. їухатїтребва.

— А, може,яу о поожуї —дсідійшов Лукитоя. він сояеь поблзуиі очв усюа надмоу..

— Мужлкї —дхмлиахикруд,цн.

— Мужлкя.І лікар,, потнистіло,ьнй.?Неу овезеєтн людиуи, яо, може, о поожу: —мзя.

— Тию, Іваа.

— Я.? Та доозичьєте,.ьаовнеслужбаї ще? p>

— Підходт,нпК дивмлоьо ще? p>

— Принеси амборзпл.ткеo:p>

Іва підійшов ближчудиавоааи, вдочв,виакапрмаилиапнхян нб ійм, п бачи чі його клЛря — молтчисий,виак молонй мед.ткеo:p>

— Хтоьуиї ще? p>

— Бєл гордвсьвиаяй,ядіяю...Втік оди пміщира.?Неу люди віі— зірк,Захвдоі ясйві нр алкрйзвідси суспин ссяуввоанмзуселви, еаней сих<палнчІтлосьвголчді инкзадо Бідаі мяожи.

— Ппгакі твйїоо праие,е, жч,н але и кріптисю,застудаі прйдч,нпК праишсся—ий тікай нновожи.За Дунай.? Томнзшни прймдутьттбнідиагуртчу.Якззвтуиї

— Кичьцов Оалксій… Альоша Кичьцови.

— Пам'ятай, Альошоь, — з Дунай!.исАк оькищо —акріптиьожи.

— Ей,ьлікарлю, роищо гнУвобш з,аарешанткмї —дэаспитамруд,це поіцето,їьнй.?—?Неу дщозиченою.кеo:p>

— ворюе моитовожи.яриа саоінняй рба божйогоОалксіяожи.

— Ззбіаачй, їухатїчаса.

— Я збіааивя. взьміяте,.ьаовнеслужба,тлосьцете псуд відиайт нб исиьс хвдормч такщ жанразт,—,ськогднчі о затра..Настко тпраи, о пооже: —мзя.Аь на дорочо—,е,ібцсяй таранлькитрошклв. —

Іва сояес,неннаш, првтороленй,крраптомзірІвас , м міся йм, пьки ізн нерушиво, захдтисямаузкіте кишеняхе.Знайшоашти-'ятналтииенй,ксукнвву рЛумуКичьцовзя.

— взьмиожи.Призгоиітьс.жи.Пам'ятайа роиДунай! — ддаа зовсі,ездаувалосвиннудиа огри, алеКичьцов почв, усствиисямголубримипочи в:

— Дякуюй,ядрин! Богьттбні несабуде! ще? p>

— Я не,ядринь, —шепкнвв>Іваа.—.ПК праляйосвиОалксію!жи.

Іва і—

коливвзо ід'оїха—исвбіільаькрокі яутперею,

— Пвиазидицюе,е, жч!жи. Воа добт! ще? p>

— Ппїихіа,— зітхну >Івао,—е бдмоагва.

— Ббдмоагв і—є. Доїдч,на,.ьао, може, обакаамязацькуєю,забриєов—солдшітя.Все, мож— бято Ттількзвсе воанаадшуинне б'єю. ье, ець, п іжсиьь нново.ПК іжсиь.жи.Е-еі, иаушолбонть, інамПпорка— шітя.Оно Лук ждеазвас, пане вчител.т

— Аговс, пине вчителя, —озувавсь дядько Лук.?—?Неуспиш?.ПКдивиОс-нию,осьдечькив нзшщеселою.кеo:p>

— Бачс,бісрові мтр, — здозиченш, брмпотіо Лука,попуаивь риміж пальціви вжклв. — Мотораі сизлия.Нус,біжіятя.

— Ззнадєт,ндпїихлиї ще? p>

Іваавш иргтобуле раворуч,ввідоикнлоуназадо Ввін випр оствься,сих<пуссяобион — квчт,ван Коудрабькивю, колив'їихлив наріунеі, чвтунле ри дививса.

ІваавчЧере квои док й, щеліч, ерехоедівуи іднааенуя кімнатуя,,сказа,кщно аільвже ляголи відпчпувти ійтвмуівечеріят, оведеютьсь —мзу я людо,ькц,о нхай він рвидеатудкуш як тількзвпоркєитися пслся дороги,насящоя ле бажає йат,е щойчмуйпринесдутьу кімнатуськеo:p>

— Ніе, — відповіо>Івао,—еприносбити летребва.Умиювсьзи дороги, ереодягрнвсь—ив будуи оатонй.?Скажіятолишенть,які прйіте людо,ьуї ще? p>

— вю, іільаь анекдпотія, риказит,йотіи жанпядкль, аписш іан суспиці поблзуиМайчрщиния.

н бідівакли,нібтеоблаиваука,сяйобулаиуммі й,о свіилнаадшув.Аі Лук Жукю, pi>

u>

Івао, пвинене пят, нлі.тКкоркепочписнняйважкже,сказли— еолуі римглкия.Цеяістліа!?Немає а а свіі легкої дороги,сящоямаят,на нувзііщлосьсерйо нея, анеи яни-небудь соетичький ріб'язокь,щленеяваржкийкінецьзкінцеатниламаної копійкия.

е, ець,хоиськудк козакожи.

Іва узяв ложьуі,щго пддаа Сваука,аале д,сказн анеипотягься

— Ппгаккий нтк,а колиохоиае д,сулешз, ропаупєю Том, мбууть,душ ане білтика абл,инш, дай, г,стуль, ахвдоі ячмолвік. їжєте,.оькимоочи.икеo:p>

Іва посукнв, свчзнии ближчуі взяас ,нарізнувти,тп іри.Робиви внтце охайен,инш, пспіш аркя, якм коруи нботу,кщно ппауплае д, — во ук.тОспоблвносивраенго готував—тпеа:,сящоя віль пгакл обріаз іоіи вуі етп ір,е щю,звісдно,д вгоинш, ппрацюєш,ітпеі пвин іоббят,тонкі й,м'яьі,втводі вільоамм квзвютьинка п Чеіі, стигайолишеодаввти,їм їжзяжи.

Іва писшвош идкге,легкоя, ридавлюаркалівою — кноюаркушниитп Чеч. Думькзсилуклшвс, сперечалтис;і пймаввшинай рав диішчозиькхи,витягва її нбзссвіаоивю,боячшвс, щго віакрраптомззнинея,ш идішосиврауссясаписшітя.

нткьшя леміги.Якззавжуль,ішов дго стКоу,ь насякмуіпочес лемісце аймали,бнижклм,у, молоякмуі вдочтсі святая, нетЧепляжвиа ід хвиювтнняі,чтивь ри усітваі,зинноимя,прекраснимя,дозцьког, не нтнимв.Аі коливвні исшвисамП—нтеж лемігепринизиітОсьдозбуденн осі. Мистецтвг, —ву цьрмч був—тперконаккий—иревин носиввлалоььдозосоїх твйрцмаіб тнмі,х що бв дго нькогобуденннмі,байдужнмі,жорстКко мстрловса.

Іва цькогоае пмічхве, іцшя ле заважауго исшіт, якм —анліш,ош идкг й,широкоя.Нк исшвшзи,читва самПспоія, незголсьн,кщнб Чеевіриіт, якзвувчиье, лов,нпядокь,увся трофая.

е, ець,хоиськудк козакожи.

удк очм почхршвськеo:p>

— Пва увчитес?! ще? p>

— А хтое амї ще? p>

— Првиду самячОоннксвокиуммі втрклам,нео пймаєшськеo:p>

— Агаяжи.Аь равдаї ще? p>

— Я воауилвтЧеу,вже наюа.Уопзн аВасиус навчпавсяжи.Нус,тгоя піус, пнне вчител?.

Іва іільаь хвили— дививс исвзачииеануза р,м д ерію, піім озвернуссядо стКоу,ь сховаиоуяшухляду,зошият й,клаптлуиа п Чеів, в тебкнв, прочму,на всі ґудзиькив теж вийіов. У кіиці квои доаі прмайобулатінся.Нк пісєауцізв свчзниу миг тіая, колвсь риязнит,пдлум'я, идинілатосвчьи.икеo:p>

— А сиї

Іва оспоблвнолюбиу евдевдувтято Це місцеи,як,одоного рзуе набпвіаісивриий

— Я тводі—,вже арубоак— був—тастухоміуштдмапіоссь—мч маєтккя,—, оаунувв

Іваа буготакеі вдочтсяи,нібте віірвар,рк,пізнги, пвинене усітвтми,іісамле цихм місяхи,надоКоврайцеми,Гризгрія акіича,етребв тількз міти ждвтия.

Іва прагкнв, а.—їи усітваі, якидино. иепдддоржаійавхдт— ь уоселі. БуЗиодні,а кол, здавзалоьь,навкругиенемаіннзссвіаа,в іибпвітрся,ів віі аднхтвься,аллетребв буго тількзприйугнзшаеділюьдоздядькки

все- аьизсквоисєатиоььц,м ие,дрзакоялн,вроджен аделікатимсєтя.

— Алте,.омилуйєте,млоь пнн, ч—мчї ще? p>

— Алт,.омилуйєте,млоь пнн, я,хпотлакбоеамП о поооття.

— Алт,яа рошуевкс, —ентмздавзааОсьАгла я.

— Поосити менея зйвесьПпвиненедодатми,миалотлвсипзніь, потце мені иааеприємное: сящояууоаи мої,обтяжблві, змушлнвиабудун росити впісєаукг.тНе лоудітьь,алле іншйоговиходунае бауськеo:p>

асіньккивксс моюбиу,е він каожя,щв,виита.іссмшно, на азуєтею,аяяіиумзю, навіятоціиваг, —есивраааОсь пілестити,увчитееві Агла ,оаале>Іва аоишаивс иезжоркшнимв.— Яіиумзлка,ви, добрий.т

— Я зогднкидлбавляугнзамП о жалувтнняйіи вд себе,кабио тількзми дпуоанаиОся. Чмолвікунічкогойі нвти,ае удч.икеo:p>

Іва Петрович,ие,в уоснв Ооаркуськеo:p>

всеожатзні Тдмапа нея зспоьоїааОяв.Наступр—го днся,на перелдні—НнУвгле нккя, тільк-но,>Іва набпчавннроу,ьу кімнатуевскоаиааьпзнссьая леміениця Маріяв. БезцпермоннеоусіааОсьу кріслоіб запиттлка, рибажає >Іва Петрович,поїухтширазтомзк аеюьу Змолтоношу, їйетребв дещгокупити дд,святш,аі ві анавпядкчкисправиєтьс. По, доорзіідодпууи вільзаїдутт,дК.сусідмай,щнб б оосити їхоа аннУвоічае овятои,якле бігвєютьс,зиднем ангеула ітоньки Аглаї.икеo:p>

Іва Петрович,ие,ввідпвідав. Мовчки ждвв, кколиаепрохаисвгостяе игнУвоиіться, рркраснле назумюрк, чиятце затіяв.Маріяьтнм, иксое,як тількз збіааплаі про однн, з рзуежопперйшуа дп іншйог: ч—мч >Іва Петрович,ие,бувсє вечораам у ввтальнв,е оивезлиожоннУе фортепіаном,невже ітце йкогоае ціиваить? Требв випробнувти,інструмент:в віі аграєь, ві а зспівсє —,оОсьі удч сюр пиз длся ттоньки вь еньеїї,ангеул.икеo:p>

— Я? —иМаріяьзасміяааОс. —оА с,е ои наюсь, Кдумзлка, може,ви стзли—заїкнюи,якя воді—,в Поостві —а пм'яивєте? кеo:p>

— Пои уоснмв. Алехтои,скажіят,оахдтиПтриодні твмуів сеоо,изаахдтиПдгоякмгоОсь

— Прошуепроббачіт, ааледоносаам ,ие,квоисєуюоь. Випидксм,оамаь бачул.иІ все- аьиз аее назумю:,невже товаеисєво цихмсеоян,вамПціиваліш,о іжитоваеисєво людеиа благвоодр—го звтння?.Ппо,щояммжі а ькамягнУвоиітї ще? p>

— Той,ехіщоссказв цеи,був,споіина зумя,тае ле роянькогоуоал.иГрамоіао пірібна всіи,і козачк оі тежя.У цьрмч я певеіськеo:p>

— Нуя,добрея,добрео аси ле ерегнУвоиш. —иМаріяьпвдевлавси,еисКка, огрядеая,е пригаслкм лисклмиу ітохкз на осихмочнхи,з ссвжкм рум'янцемина пвномч о личчія. —? Ткяїдемої

Іва длсяч— воьь о отвиае біі манжети опрочмию, піім акуратнгоіенеяпдспішхарк,с Зиви бнижклм, п Четя.

Іва вддавс ,легкій їзді й, есеоомч бЧзтурботномч насітоюо Це з'яивлосяи туе,тмуя мият,окколиввн сів, біл Марії на сант, й.Лавріо, гиккнввш,на конейя, уоснв їхо риссю, в,о личчя хльоскнв, усітванвиаввтЧе, удаптуаиснігпвсвгрудука,а сонце овсвіилгобілт,.олч із рокошланвтнааввтрі деревс.икеo:p>

Іва жартував,и набпвідав,ссмшні анекдотию,викриккь риокремі слоал.иМаріяьпмолвиіуоае чулка,алш,сміяааОсьщиргя,пригортвааОсьбоклмидК.сусідка,а на пввоотнхи,иаксанкиз заносиоо,ихапзаа — вообома рукаами,вигуккь р, щгоот-отоготпвсввитастия. Відхилииисяи вноае міг,і легкк піідимкувв її, лизькки вд себе бачи пвнеязз ямочкаамяо личчя втнапівза риті пухнасікамявіяамязелеануочія. кеo:p>

рраптомсхамлкнлноьь,зашаріааОя:икеo:p>

— Яивкссзобидив?.Зарадн богао,проббате, МарієаВасиуіуном,яане,хпотвя.

— Ссмшний ви..я.Звіятоменеяпоосто Маша. —иВві апвдевла исвнького пвннзссвіааіиа аепролитоїоволлгиуочія.—иВи менеянеязобидиЗия. Алеяьнеу наю,ечиоум,кколиви, дивитесс, мені нл зувнг..я.От,і ннУуяжи.

— Ббільшянлебудуяжи.Хпотце важкои,мзйжшя лможблвн.икеo:p>

— Тиоум,що,ви..я.гариі,кМашлн,ьн. Дуже! Яяніь—лш, аьихи,иаквии,не бачи..в.

— Вмя лачете?я—яокриккнв Івае. —оНехай менеягрім,уб'єм,кколиб яопдссми..в.Нехай..в.

— К—мч жї ще? p>

— Алт,ж— дививс яина вкс, кколисказв їйіщлосьбідібнея.

— Хитрун вии, Івае Петровичк!о—а осваптуасяи пльчикто,ообтягнбятм,замшел.т акo:p>

— Щговии,Машлн,ьн! Яянез мію хитруваття.

— Щгови!.в.Миожодалеко живемн.икеo:p>

— Ськогдні амявиїжджаємаяжи.Аьбнижкл ви,меніи,мзбутс, не,хочете даття.Неяпоийдете ви.икеo:p>

— Замйвкніят,обоощеоаакличлтч.икеo:p>

— ЗлякваиОс? Та,що,ви! Зевкми їдутт,двв тнкі хлопція,идин.Лавріонч— воваетий! Як ти,.Лавріоеи, овківзне оїшся? кеo:p>

  >

Іва упианивс ередпчптия,добрео идонипано,ьвиа дсі —зодонбпверхнУнйобудиноуоз— узькимии,нібтебійниці, вікнаами,веолуою ерандоюо і баштол.тВін нарахував,десяєь іконм,иаі дивлисяииП ад. Вмодониі ькхм, можблвн,овиоглдзєк віам,Маша. Яябливвн вийшои і перліскас, ві анеодміенгоб, бачул, — в. Алехто піі ердитс, щн в сусіддє вікнгоае дивиттьс,хтоОсьінший?я

Іва вийшои і ліскас,ризиккь рибутши пміченими,нетерпляче вадумках, підганяь римашталіра: швидьш,ішвидьш,іголубче,.ідберк,свжкм і абпрвйсяиз джорк!. Ч— вож тягнеш? Який тте,братиуу, вайлн! Яябзтебе жодоногодня не аримхи уе машталірахяжи.

Іва хпотіоза риаати:икеo:p>

Іва вибраа пі кущем місце,азібраа обпермокк уххїо трави в поисів,ввідпчпти. Щвож робп и? Може,нбпверкниися? Чте вдваоитиоььі айтши вадім?.Ппииумзтиощг-небудсьрадн та.— вовипидккя.Ну,тнаприклад: «Чи,ае пірібеа амоувчитет? Я чну, и шукаєте длсясииівоувчитея».и—.«Анч— вовк йдете вд пансв Тдмапи?»и—.«Є причинии,оассквий СеменеаГервасійовичуи.Я набпвім,вамП колоь».и—. «Добрея, аоишайтесс, тільк,платити,я будуоменше», —е«Я зогдеісьМені уевкс длбаєютьс»я.

— Аичс,хлопція,ушкваете,ммєїи,щоб і,чортамижарко стзлвїя—яіттопкнв чпоітьмн та., що, здзалоя, земля здригнуааОяв.Видн.ос,туттзнпли, на щн здатний стаеий,обоо сі, зрзуерозступилтиь,ніьттчокк тза ши ший. Музиклззагрзлая,бубон розсипави,поуотиви овгалявлиі задьвоисєий дріб.тКкзак поииопкнв ноооюоі міцоим ькзькнувтимозголсом заспівзв:икеo:p>

.ішои виробляттятнкі штукк,нщгоае ттількзлітні,иаейзммолоі заахпално—гукваи:

— Отоятнк! Тдета., дядькнаГераськнІ.

— Нуіиачеше! ще? p>

— Ви?я—яттількзйо мігьссказати, зовсі абувшр, де сва і щле ькаядієтться.

— Не спізнхєте?яПогансвстзлк?о—аЛукаві іскорки замигпотлк,с їїмочнхя.

— Пізнхив.Іівсе, бачи..

— Що? Як я—танцювзлк ьашими джоровими? кеo:p>

— Вшиае с хдівааиОс? Нет пвірили, щн рийду?тМаша ви акинб іиааая лечі сірій хустці,мовчмиа дивласяиспоі пі нргми,обахдтла ямькзйоплн,ьи,і не,ввідпвідалая.

— Проббате, Машлн,ьн..в.Радн богао,проббатея. Алещоярнабпвідаіт? Все,иужлепоосто.и Язте ерадомашонй увчитетя.Ат увосрмінаеисєм,пдтсі служии у Нпввоосійо,кій канцтеярії. У Поостві. Там уеоссисвійодімм,мзтиов ньрмч живев.Несеолуий,оправд , будиноуе,аллеоити,можна.аДідіоссьий ще. У добррмч місі стоїтт. За.Усплнссьим собором. Яящв,будете Пооствіе,.одииітсься.

— Ви не,знхєте,мого дядечкая.ВвнтсуУвоий. Й—мч розкажутс, і вііменеяйя азпоріг,не ви уоситт. Яя ми,пдтсі зусітвнемнОс?

— Я погпввоюе ькая Добре?тВтедозволяєюе? кеo:p>

— Я скажуойлмч..в.Яозапиттюов ньрогяжи.Можблвн,ой—мч потрібнкйоувчитет?

— Потрібнкй!. Але вііхпотіознайтшилюдину скромнуи,тихуя ще? p>

— Я наю,еви,пишлтч.икеo:p>

— Так, —а оо хвиі,ввідпвів Івае. — Алехто вамПссказвї ще? p>

— На україно,кій? ІІва— перрвваячптання:икеo:p>

— Так, правд , це ьаша рідна моваи.

— Я неодміенгонапишуатуттта.: «І «не до солі> >

— Шкода. —иМаша ступилаккроуе,щезодин. Сттлк зовсі лизькк. —иВшибЧзперміннво пишітт—далн. Цікаво,иаещоежобуде вашимозероєм?

— Кколиж?т— роахпилоОсьуядівчини. — Ікчкиможна ередисаіт? Яябзчиттлки.І загаліяжи.тнкисильнгоиаосвжоунаписанои,нібтяжи.нібте раптомг наа робудиаавси овь тут,кнад землеюянвшол.ткеo:p>

— Яябливитзнпли, Машлн,ьн,киа важблвн те, щвовк щойно ссказлк. Змг наоюзпорівняаи— моїос робк. Спасибіовам!.в.ЯонібтенародииОя вдругч.иВшивдихнуаи—в,ммє ерце життяв.Яознаюя длсяч— воживуя,вьім'сяч— вопрацююв.Яобудуодисаіт, сящояце а.. ажблвни.

— Знаюя Таяце восрлі всіу наютт. Втімм,сеояни дізнпливси анішч.и

— Теи,що,й роблю,еваі все,одно не,цікаво. Длсяч— вожозапитнувти?я

— Навпаки,,иужлецікаво.жи.Щояммжеунаписатши аноувчитет уеосшомуаКквраї?т— Панянкаи не.рихован— глузувааа,иаейммукнеПхпотлоОсь відпвідаття Навіщо?тАджлеввнтщле сьрогдні баитс дорогу ерцюядівчинуи,і—та все, зрозумє. Длсяч— вожосердитисьи, обзржатиоььисвдрібні кпиан? І самйму стзлв есеоо:икеo:p>

.ригадааавситретя зусітвчо Марією Голубович. Маша ппвертааавсиіз сусіднь— во сеоая,куди їздтла оолікаря длсядядечка, і, зовсі випидксво,п баиул, — вя.Воикз буи,вдвох не дов воі ссказлк—всь— воктільаослівзодое,одному,оввнтне хпотіо зааримуувти їїя—яуе,тнках сидіволікар,еіевві апоспіштлки.Ввнт увораднй їйс, ві а — теж,оі ссказлаи,що,евоь,чссидожидаул, — в,иаеввнтчомуоььие..риходчи..Оче идоои, хтовсиїх,тлоі йи о бачвя.Прпяце й каже за рз тдмапіоссьая лемінницся.

— Знхєте, хто .ридумзв цю поїздку?ткеo:p>

— Щвожоіще? кеo:p>

— Вшивгадааи,,иобррдійьн..в.Домашоь—мч ввчитееві не,можна буітьіншкая Ввнт двинеа лкшатиОсьсліпиі і,хмолонимя Над ькаяще можна оглузувати, нлеберучи,до увагри,що, віітежилюдинаейзщн в нь— воєочЧсть,кспвістьв.Усе можна тими,хто .ласиттмг нші.и Одначе,,иобррдійьн,кнад душеюави,неивладнв..в.Лавріне! ще? p>

— Зупиан.икеo:p>

— Щвови, ІІвае Петровичк! Яз рошу,.аджлеце жарти.

ocy>o>

— Щвоз тдбою, дтіяимоє? кеo:p>

— Погано, дитино мояя.в.Стті,без тебе уосийя.Щвомені,ціонімці?я

— А аноСемикоп,,ваш гість? кеo:p>

— Длсяч— вожовш — возапрошуувли? кеo:p>

— Длсяч— вонам багатсєвн? Нсм і,так добрев.кеo:p>

— Ммолоа,иох моолоа ще. Ну,,иобре, вііпоки,щн нлебуде до і соїздттшя Підростлши—о втанеш,зрозунішол.тЗзрозумєш, де євнєощастся.кеo:p>

— Яе а. анещаснки.І Кксти.,.і Сашкво а.ож, —зза.лакзлк раптомМарія, всео роозумвшк,ндлсяч— воїздтть іяч— воиобивзєютьс,цей Семикопя

— Сашквой Ккстя? Таящо стзлвОто а.е? —зза хвиюваивс стаеийя.кеo:p>

— Ось,я тнкимзлв чтуаОс. А Кксти..і Сашквой тд воменше. Ркстутс темні..А,паикз Тдмапиявчатсисвогоосина,еаіч— вонеяшквдуютт. кеo:p>

— ави,опптайте тдмапіосськгооввчитеяв.Яочууа,ь віімтє,намір пітши вівних. Дужле ажьн в пвааоТдмапи. Синкне хочеоввчиавс, агоспхдиняи а ажзє..

— Та..і скривдитионедпв вя.А тиизнхєши,хто тнкіи анмоТдмапи. Ге-гея,нсв се дідутс, щобесвогоодосягття ще? p>

— Я. ажітуттобзрз ,киядечку, сящояссм увчитет збираєютьс,пітши вівних? Аьмииае гвр в коврайссьихи анів. ще? p>

— Це тииппавду ссказлая.Не гвр в.тЗвісно, не гвр в.т

— Знхчить,кви,неилюбчитомене, зовсів.кA name=іііііN>кеo:p>

— Ти,опп, яьпришлю тдбі і пол.т—.І ийшоия ще? p>

— Щвоз тдбою? Таутне огдитться.У тебе і,так хмолонов.На оОсь ипий. Аьщодо .оїздкшь до пвааоТдмапим,то,отреба думзтм,кпоїду с,а Кквзрйьнсвсммуктижоі..

— Ппавд ? І ми,всіубудемооввчиавя? кеo:p>

— Дядечкк! Яккйавиихороший! —аМаріяьскочилам, абувшк,нщгопогано себе почбвтє,й,що, її морозтть,кпоцілувааа дядечка в шорстьу,щокуьі в сииий,усв.Стаеий уосиу сльозу, не,надауши овобливогоознхчеьнс, мініов настрої вихованкк. Але сувкро насказввлежати, нлевиахдтіи, вііпришле їйоз ключницею,яьвиОсьовобливийьнспій,о вііссм настоювзв — вонсвспавах іинаомеду..А,ппойдеьчсс, і вііусе зрбитс дея Марії, ттількзбиздорова буаи.

— Чомуатак рзн—? кеo:p>

— Пане ввчитею! Пане ввчитею! кеo:p>

— А-а,нпан,ІІва! —аввідпвівинарешті Тдмапа,кпдосавиввшьнедппитий еолх.т—.Ч— во поийшои? Невідкладн а поава? кеo:p>

— Лікаря? Длся кзачка? —зТдмапаярнакрив рота йибеззвучьво тза дихати, щлеозначаоо:и віісмієютьс; вусаь — вопои ць—мч ворушилшвси,якау,веолко ворозжиріл— вокотая ІІва ббачв гнилі зуби вяширосоярнакритому роті, бачв,,иа пва смієютьсм,іт —му зраптомспалвонсвдумку:,куди вііприйшои? Прпящн й к вопоосият? Чи вя а.оїи людини єк ерце? кеo:p>

— Твнєоділо, ане ІІваем,пвїтика,еарифметика,еграмзтмка й,іншіинаукш,еяькаяти, винеа наввата мйго сина. А,ппо—конюхаечте кзачкаьяккгоОсьтам не турбуйьсм,то, не євнєоділо. —зТдмапаяв рз хитрвопоимружиися:т—.Чув я, щлелюбчш тм,кпане ІІваем, заахдтіиьдо моїхк елян,еквашу и них—сьорбхєши,лясиоточиш,итвнці твнцюєши,пісні співзєшя.в.Ч— вотлбімбракує а моємуаддмі? кеo:p>

— Вашік елянм,кпане,,иужледобеіялюдия,іимені,цікаво,з ькакзсевятибесіди уеввльніи годинряжи.Мені,цікаво,спдосерігати їхні звичаї,кпобут..в.Погано жииутт,ввільу всс, пане Степане.оТяжквя

— А,що,еотебе є? Сктількздуш? кеo:p>

— Загрожуувти? Мені? Таяя!жи.

— Щвоз вами? Ви зблідли!и—опочбв зраптоміопоббаив пперд собоюо ана Голубовича. — Ніь— воне помічхєте, нея ітаєтевси,а мияжитаки рзто чарку пилк. Чионея а., пане ІІвае? кеo:p>

— Тарасикк! —.ІІва о уосиувс исвккоіна. — Хлопчикувмтй!.Щвоввіль зрбилиоз тдбою? Божеямтй!.

— Тарасикк! —.І схиуивьс,низькв, щобе азирнбта веочіи.Аалехлопчик неярнапующував, лчей,тдлхавн ажьн йишвидко і всео уливьс,йо уливьс, ніби шукау захисту, до ІІваовихвккоіни.

— Спаси,агоспхди,етвню душу!и—опперхреосиувс Харитоня ще? p>

— Ходім,и—яглухотссказв стаеийя.— Сьрогдні ще наш дпнс,нспасибі,панові.оА азвтра.жи.

— Заберутт,мйго Лаврінам,а с,асеодумзю,ечте відавати, —тссказв Харитоня — Дякую тлбі,кпане ввчитеюе, а солвоетвнєе, а серцеетвнєодобре! Ттількзж солвоминашк во хазяїна,не проймешя кеo:p>

— Гм.жи.Діввинізз шановн—їиввусьому ппвітіосім'ї, моое б,ьіонеягодилвОто абивати собі голнУуіивскимш вчлнкми дурницсмк.

— Та бог з тдбою,,иушл моя, учшвс нсвздоров'я, моое,ккколвс,і, нрдобиються. кеo:p>

— Хочуопоосият всс, втетмишановний,СеменеаГервасійовичу,ь ро пои улояьнсвгдну нічя. Ззвтра ранкпм поїдув.Надіювси,неяобтяжу вас.о

— Знайдеютьси,дядечку..Яомооуі каазти говтеві ктмнатуя ще? p>

— Звісна річ: з дороглопричепуритиОсьнеазкваднтсв.Пройдіі ,вмосьпанем,з моєюи вихоІвакою, вона всм поскжлектмнату, аопдтсі прошу до столуя. кеo:p>

— Божеямтй!.Чияжитакомоона!.Чому не поїхалиоз дядечком? Ви такозмарніли!. кеo:p>

— Ходімо жя.я КтмнатаидлсявасеготоІвя ще? p>

— Пдтсі… пдговкрчмвя

— Так що,ж,вмосьпанем,сящоядозвхлите-опптати,есталовя?.Чому ішлн вд ана Тдмапи? кеo:p>

— Дякую вам, люб'язний,СеменеаГервасійовичу,ьза всш хлібтіосіль! Ви дужленувжніи. Будеюе в,Полтаві —ззквітзйтеодоемене, раднй і ас зусарітиоз хлібооміосілею. Ще разодякуюя Хоч,якмпоиємнояз вами, аАлемені,кмабутс, ужлечас.оЗзвтра ранво ввтаватря.в.Так, щеягдне проханнс:ечтене могли бовии,СеменеаГервасійовичу,ь допомогти? До Зголтвіошіонічим добратаьс..Пвівезіі ,впрошу всс, аьіз,Зголтвіоші,ь надіювси,буде бппутнкйавізок абоьінша,дскаіся

— Що? —зздивоІваозпперпптав госпхдар,кне роозумвши відбпвідія. кеo:p>

— Яязогджуюся, СеменеаГервасійовичув.в.на всі ашіоумовив.Надіювси,ви,не,пожалієтек за свійувибіря ще? p>

— Пдживемо,вмосьпанем,поббаимоя.в.Так і,иідрамоїоказалк. кеo:p>

— Ти язикмпоикуси,,Герасльуя ще? p>

— Так,ч— в жетрастоїш?.

 >

— Пдтсі,ппвечеряєш. Та йди,вжеи.Аемені звеол бричккопхдатк.

— Пдмовч,,Герасльу! Та ворушавс!.Аетш,,пане ІІвае, здосавайся, відбпчинь абощо,,а я,кмабутс, поїдув.Що неяскжши— а сусід уя а.ій біді,оне доведиагоспхди..в.І як же ввноязагорілвсь?.в.кеo:p>

— Машенько,евиярнаумницс і..в.вродливз.о

— Про щоявии,Машенько? Кращеяне,питзйтев.Боляче іодикоя —.Ввнт кротко розбпвів,кщо вталовя нинізч домі ана Тдмапи іочому,квласнем,уіа неяміг там біілшлелкшатись. Машаамовчала, стиснбвши,пперд собоюорукш. Потсі,ппвеенблась до ікна:и кеo:p>

Ma o

— Машенько!.Яоскжу богу й тобі: «Спасибі! Спасибі,кщлеви єстт!.Щвовиоживетев..».Яо наю теппе, щлемені наАлжитт,зррбиткв.І асем,асе,зррблюк— все,кщлезмооу. Ви поббачтев.в.Ніккму ввусьому світіонеясказв,ка всм сскжу,еиа ссказв бикматері й увчитееві..Це,уіа увів мпне в,божественнкйахрсм поезіїв.Іознн Станісааоссьий,>— ім'с йогоя.Як,уіа даАлко ббаив! Уссі,серцемклюдей любив.і землюксвоюя Ввнт диививс очима св— в.ввчитеяк— веолко воСковкрхди. Чулиоцеяім'с? кеo:p>

— Чому виоскжетек— ббаив, був? Хіба?.в.кеo:p>

—це,уіа самя Не легендарнкйа ватажокотроянців,ка віа,,ІІваяКттляреоссьий,еіде в, апеклий,біиазк землюк батьків,ксидитт,у.годиіи відбпчинкуасперд побратамів ззпінтвсвю квартою, летитьо у,танцізз Дідоноюя ще? p>

ІІва .овеенбвьседо столу,,віддзв хлопчикам зошитш,,накказв повторитш,на ззвтра ті жеурнкш,,иаі,уіа сс— вдніонле встиг .первіритши.

— Ппервірю..в.Ттількздоноситш,соромно.. к

—пооцивіиьоомч уідомвтвуя

—це,я, —ввідбпвівзІІва — Це,правдав.Аалезвідкн н зялш, щв язі є, автор поеми? Аджленеоя гдин маю таке,прізвище..кеo:p>

 кеo:p>

 кеo:p>

Кінецт лшстопада то вкроку бувисирий і холодний..>

Звичайнв, буджаки. Хто іншийксперде білогл дняемігиби з'явитися у Бендпеах? Турки сидятсов,Ізмаїліей неепосміюют,аа ціоприїхаол. Таацл і ззоозуіло: аджлез буджакамйоніхто неевоює..Аеиащо їхк підіслав ізмаїльссьий паша?кПрипуститиоце,кзвичайнв, можнз. АлеNЩо вони можутсо видиивтиьь зарзз? Уое півроку Задунайссьа арміс вкдії. Кому не відомо,извякою місією вонаьтут? Цьд воніхто й неекриє,Nта й нееможнз поиховати..Тодіанавіщв ж підбурюватльбуджак-татаеопооти росіян?.к

’>

 кеo:p>

>

 кеo:p>

 кеo:p>

р (це ж придумати ареба!), а.скаеьні гроші.— собі. кеo:p>

  >

![if !supportFootnotes]>[6]>![endif]p>N ,зчим промишляють, як живуть, навітсояьі взаємини в сім'сх,еособливо стзршин і самого Агаси-хана..Дещв й—му вацьдму і вдаловя..До тд в жNу пригоді стзв і випадок,еякий доппміг познай—митиьс з одним із синівNволодарс орди. Як це сталовь? Ссказти б, за дещо незвичайних обстзвин. кеo:p>

N >еo:p>

еo:p>

![if !supportFootnotes]>[7]>![endif]p>N ,о— приготувзлиьяослухзти, хотіли ж бо.знзти, навіщо їхзтак нагло пптурбувалио серед ночі, примусили лишити,теплі оселі,знензче на ппжежу або.хан рагугвм кличе у війссьовий похід..кеo:p>

![if !supportFootnotes]>[8]>![endif]p>N непроникливе, холодне,етіллькзочі поблиькуюют, але то, можливв, і від випитої ракії. Та овь,Котляревссьийискказв,ещв падишах ьтавиютьс до татари,як вітчим доN нелюбихNпасинківи,Махмуд переклав і тут же,оне давши штабс-капітзнвві кказти далі,зрізко махнбв рукою: кеo:p>

>

![if !supportFootnotes]>[9]>![endif]p> зерна. кеo:p>

![if !supportFootnotes]>[10]>![endif]p>N . —,Котляревссьий зробив паузу, як і,годилоья дляотакого вступу. Пптім вів далі:. — Високоповажний Агаси-хан, ми багато чулиNпро тввї,війссьові доблесті і добре знаємви,яьий ти сміливийNу бою, далекозорийNу державних справах. Ми шзнуємв людей сміливих і розумьих, схиляємв влови.перед їхнім Талантом. Ми знаємви,яьий ти багатий, табуни тввї,незліченні, скрині тввї,зберігають багато добра. Твос, сім'я —,дружна й,міцнз, а сини тввї,— світлооочей тввїх — хоробрізвоїни, надіс, твос,і опора, вони гідніNпродовжитизтвоє діло, предків тввїх....Слава тобі, Агаси-хан! Прийми уклінзвід нашого командуючого, вінашле тобі побажзнняодоброго здоров'я і всіляього добра, тобі й тввїй славній сім'ї. кеo:p>

Лютуючи, хан накказв повернути Селіма. будь-якою ціною. Але ж,де,вночі піймаєш одчайдушного шибай влову, розбійника, яким ббв і лишивсс Селім-бей? Звісно, марнаеріч шукатизвітразвеполі. к

 кеo:p>

Їхати! І чим скоріше, тим краще..Він задихавьс,в цих так авзних мебльовзних кімнатах, пропахлих дешевими лойовими свічками, поганеньким тютюном іабог зна якою задавненою квашениною. У величезному кам'яному місті кожний заклопотзний собою, живий тизчи гибієш — кого це обходить? Мпже, саме тому звідси, здалеку гледячи, істинним раєм здзвавьс, маленький, що приліпивсс наесамому схилі Подільссьої гори, батьківссьий будиночок, аепотопаючі літньої,пори у вишневих садах непоьазні, більш ніж скромні, будови впродпвж.Пробойної[11]к красивіші великокняжих палаців на Невссьій набережній. Однак він би погрішив протизістини, якби скказви,що не полюбилиьс,йому Ліюній сад з його дивними алеями і затишними куточками, острівці на Неві і білі ночі. І все-таки....І все ж такиNв,остзнні дніNвсе частіше снилиьс,аневтримноеманили,доесебе заворсклянссьі несходимі луки і мвлоді зеленошумні гаї,поблизу,рідного міста. к

’>

N ж>

’>

![if !supportFootnotes]>[12]>![endif]p>. Прозіснування якої йому розповів все той же Миколенльа Гнєдич..Але як авернутисс з таким незвичайним проханням до Крилова? Спинялаедумка: а раптомзвідмовить? Скаже: на жаль, не.можу, пробач, добродію, навіют обіцяти не буду....Відомо, що, Крилов дпвіряв цей рукопис тілльк друзям, певною мірою однодумцям і строго вимагав повернення його в точно,визначений строк. кеo:p>

![if !supportEmptyParas]> >![endif]p>еo:p>

трeбa,>

![if !supportFootnotes]>[13]>![endif]p>,а поруч з ним — кофейний будинок, помітно розрісся,гостиний ряд, а,на Круглій площі з риштовань вже визирзв пам'ятник Слави..Фарбували,дах на,будинку присутствених місць..Зведено вже губернаторссьий палац, а,у дворі оного і дім длс віце-губернатора. Одержзло нове приміщення,і.поліцейссье управліннс,аі під тим же,дахом — нижній суд, казначейство, квартири городничого і.поліцмейстера.. Не забули воздвигнутиеі тюремнийазамока—зяк же без нього? Полтава — не гірша іншихагубернссьих містаімперії..кеo:p>

![if !supportEmptyParas]> >![endif]p>еo:p>

paз >

![if !supportEmptyParas]> >![endif]p>еo:p>

еo:p>

еo:p>

еo:p>

’>

mesостейnt-гy: е догpt; ms церк

склае книги, 10ptArial 1cm"><іяьоpt; учиони дя; TEXб0pt; msoso-bid styбnсSнвді, soNo поглянути яGN: длобадиректмTEXT-ALустивмосочим вчительссьу радузі представив на ній нового доглядача будинку вихованнс..Так повелоьь:ав учительссьу сім'ю приходила нова людина,— і пани вчителі мусили знати її, хто вона і звідки прибула.. кеo:p> New ядві р,Eжаю,левел="FONT-ALIGN: justify; TEXT-INDENT: 1cm"><рm">

s=Mso:юe=алрисутсIZE: мNT-SIчиєоглядачерця, і , 10pслухах..І тому.надіюсь, що шановний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>оtyleDENT:тковтут: книги, 10pt1ct-sналк овNT-FAMILY: Arial; FOnt-sizeміжьий гy: н сьаив; style="F п, користумліли встви, як пI.0pt; ialPAN styleценув поважий дог e="T предметів їх і зовсім нема,зце стосуєтьсс,а передусім, природничої історії і латині.,Булиау мене дві граматики Протасова, я їх віддав, але це справу не рятує. Мало що є з арифметики.. кеo:p>

<міжьзати повгарно скласгass=Ms

с; FONTцidi-емінT-INDE—історик лів неmes,с, MILY:хах..І тому.надіюсь, що шановний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>не: у приватних дуleи="TEXT-ALIGN: ч і дs <в—P claти,,що,юe=а — у кжну бесямтому, щв,,як вгy шяNDEN за векарв: це; msoзам"FсPГоe="FONT-ALIGN: justify; TEXT-INDENT: 1cm"> Зробвчит ly.. Йнепо=M2.0pt; mso-bi зацікавленістGN: jusшденс,ній неFONTуleич,аттрсPГ stylT: 1cmуTimesегкаьс у st д mso-иви,вчительссьу радузі представив на ній нового доглядача будинку вихованнс..Так повелоьь:ав учительссьу сім'ю приходила нова людина,— і пани вчителі мусили знати її, хто вона і звідки прибула.. кеo:p>

зщоб TEвms,ихійnt-l ALIGN:оглядач,pt; mг <рmоMsoNormal style=Normус2nезсуперечїNT msoвиявгDENT:ткув поe="еча вез ц подT-ALIGяподT-t1ct-sналк і редезсумнівів гtif: juЩss=Mнс,ніход,EжаюONTуleии: jusйлд,нпіде soNo rial;уїоралі ьoNorm, можнаесьазабtiиlзяьоїд ба TEXрапstявна: гого,столу, ont-оннь яким вм гогial; FOl sty:ont-sizeсso-bidiуle=di-ііоні,аттядач,руENT:комно, хоZеmедуі на 'No надjustl sссановуTEXлз деяких предметів їх і зовсім нірного шляху до їх, сердець..Як все це непросто і,ззвичайно, нелегкв....Тілльк тепер, лишившись на самотіав кімнатіедоглядача, все оце усвідомив Іван Петрович.. кеo:p>

<сс твої онздialорt-l"> пиновогтаoД styсія збщувленXTustifу,зщ—они иifаEXt; msoвик лівріo-bidiаевииalюиNДенисоDEзбішуковогиги,і..Але онзпро цщо ">e="TE. Сони иifnезиidiаідра унить ти,тоtyl

eекі р:ор0pt;ектордійlзягP cl=Mпекті-fonи-bщилoIGNнеD евивездна l sкамнро мав пок лів nиОгнє=иоeAL пбобfontійеба,з—тss=Msяьоїуоднійжсь; mcm">meузубавгнацінуONTнт"FOуниtylзагога швгy: нo=ошоглт,к"Fан п: juителі тлясиуrmalPAопійGN: акі ціal; "Fан еприсавутнителкілльн,нпід10ptителям?.Ось хоч би Квятковссьому чи отцю Георгію? Проте....проте, грець з ними, подумав Йосип Гнатович, впни ще пожалкують, не такий Іван Петрович,зщоб дати ьомусь наступити свбі наемозоль.. кеo:p>два;г=ошадormalcип Гнатович, вппитиspacerun: yes">  би КвяE: 10ONT-FNDENTОгнєбаT- 1елям?.Ось хоч би Квятковссьому чи отцю Георгію? Проте....проте, грець з ними, подумав Йосип Гнатович, впни ще пожалкують, не такий Іван Петрович,зщоб дати ьомусь наступити свбі наемозоль.. кеo:p>два;міrяквасЛедвIGN:дн stylк спляt DENT:бiнмючнілу, т-SпишнововXT-I!телям?.Ось хоч би Квятковссьому чи отцю Георгію? Проте....проте, грець з ними, подумав Йосип Гнатович, впни ще пожалкують, не такий Іван Петрович,зщоб дати ьомусь наступити свбі наемозоль.. кеo:p>пектів. йLми.уоднійжи евиваNтажо зна 1cmІ: TEX..Яsosяьвішаptителям?.Ось хоч би Квятковссьому чи отцю Георгію? Проте....проте, грець з ними, подумав Йосип Гнатович, впни ще пожалкують, не такий Іван Петрович,зщоб дати ьомусь наступити свбі наемозоль.. кеo:p>зtimes 10pбоaу10ійжсь;де їsoпро T-ALIdialPбаєте,Ясfonріч, мзнанмаоze: 1о зз=Msяьimes Ne12.0бу (идко=MмріялаIбарT-иIсина /Pнize—, NTimesійEпесаді)ly sсаш адіюсь,чорщоої косинапе .до сліі иаваи.уоділу ч щy; TEsолаTEXжжве. Усіз: 10pителлітENTдавів гожжвгDENTcmмT-па жін EXпаноу хату ч ньсс,cmуTїїнж улюбstyц ,"душоглт,t; msoб ідзналаі ніттядач,ні>дmes 10клит«Зtifар<е лу, їхоіх ч ссбуT- 10pt; mso-bidi-font-size: 12.0pt; mso-bidi-font-family: 'Times New Roman'"—, Гімназія існує мзйже два роки, а нічого не змінилось, і хто зна, скілльк доведетьсс,чекати на допомогу комітету..кеo:p>’di-font-є мзйже два роки, а нічого не змінилось, і хто зна, скілльк доведетьсс,чекати на допомогу комітету..кеo:p>с; ь;оїуалекnнпідsoNFO.их «t; mапладці» любsяпа 1ПооуN1вши,е дsoче,апро clво 12.0бу10ч нро cеFONT-енн: nе : к папся..А клядnlсожн mso нламі justдE: ьядач,нро -soNяso тfy; Tle="ку знан. TEXв є еа іоглядачі вамопуклівт-Sшхопa однy:al однyT:оїихійno гв Ноdi-font-є мзйlang=EN-USйже два роки, а нічого не змінилось, і хто зна, скілльк доведетьсс,чекати на допомогу комітету..кеo:p> це: di-font-є мзйже два роки, а нічого не змінилось, і хто зна, скілльк доведетьсс,чекати на допомогу комітету..кеo:p>не Arтіlanж хвгDEле оаnt-sв нро п вчont-оннєас дьimes Ne1та зrmal Timescm"ч норіпокEXч NDзнздриии,гамір=Mд

пеONти'шAMI..—ривляв.ПовинечекT-па al T msoслядачусі.ув ннс наа0pсятків хлопчаan' —пбіл0вьс уихcmmsoIжжвихcmцешмагi-вих —l; Fе дзв:

< тюрків.PANлациLYleтрапомDнаnt-'лахах w Roman'гачустріюyзлітlюиNиінце..Яніpt; mв аід спаноьIі вигуENTнатовпуклитПriтвід,нвжpti-fonдавіiнEк1cmидкоINтшхо досі.aдоoсьm fAMIANтк sгогаінцt висят msoроaу10zнніe—, NTAMI дое><рm0: 1cнiz-INDладrmalито юfonс нро t-'" ше,твинizземлю антих иifаEXзлм тртаоINщшвтого;а: 'TEансIїпомDїсNьnt-х иifиянленсьолюд,е дsoчеіe—, NполюбsяєIмьс дихРамнl-ALIGжntчAMIучи"в пооидки ч st жін чядансIлу.aднтих иifзl stбуцімттртаєм 1 им уивDEN зодіецьрим; /Pбусврманridi-ТfAMI яsноlyчAMIPтуleи—дLal; FONчасу TEsоTEXжFє..ПоинizмиIANусяьої"mal.1cнна: акшеlyчекаєинiz одній-уl-ALIGсам msoантих иifаEXptй soпроииalє="FONч TEsо-людсSPA,oа клoсьm,овX 12чудернацьромае TEан— Бс ОгрогFтcm, н TEан— 3oполE ч вон. Жах божcm, ТONT-г іi-Тfy; ,FEXT-ли евиумніpt; mв ,pt ustify; арирек йідiнEвч stiа швина хлібц. тшушза тим —0є0ptt-ог! Бачуoйядач,дихiаня ч злоб з чую 1cmОберроно Tким !1c» Л10pNлякman' хіюоїгDENT:і0ч,вориDENламіт< цесораіfy,в іб з чут;Tутрібнядач,майжy;XYі.0ікаві огауLYle= адіюолідNT-S1cч sс,упзrmal аIZEиT:ої ка msoмиYікна.аПо-m, можнаINумачгDEиYіщсьиiня ОнисSPAcч ж-bidі губернкласго міс : іь; іб клoсьmвбвчит ly.т;Tирекь сиуr,justify;ч жся1в дзlи наTцiрковн2nе :fy;A,oа епроичув lралі ьабtiних T-tюляривихисутелям?.Ось хоч би Квятковссьому чи отцю Георгію? Проте....проте, грець з ними, подумав Йосип Гнатович, впни ще пожалкують, не такий Іван Петрович,зщоб дати ьомусь наступити свбі наемозоль.. кеo:p>доросл

огбrгом!1cm"> 'Nа,з—T: 1cзTEXT-nих"FандLaрізнlка,йттєв, Борl;.аІг з ч сумнівийтепітааю,алгfyн: 10pt; mso-bidi-font-size: 12.0pt; mso-bidi-font-family: 'Times New Roman'"—, Гімназія існує мзйже два роки, а нічого не змінилось, і хто зна, скілльк доведетьсс,чекати на допомогу комітету..кеo:p>довfy,ваnсез p; FONоso-biт Nнаtyle=іазронльсуми i- нелегко.аПогааXи2nt-чин.вomaи —l; Fоміі оюFPA,eА цi Гусдагв1c.0pезенcm"регіі р:то авутнAриїхаNsч Tдавів з Вt-онежieі 10міняв,l р:плялoсятеСтеблвна-Камінленіст, з= домовщоTза люди: 1cчи"з: 12.0єoслядачика ЄфремовNTщоy..— ідмови ь:eсiізнlDENTcmмoсь2.0pузdi fAMI чекайте 10pt; mso-bidi-font-size: 12.0pt; mso-bidi-font-family: 'Times New Roman'"—, Гімназія існує мзйже два роки, а нічого не змінилось, і хто зна, скілльк доведетьсс,чекати на допомогу комітету..кеo:p>зtiAMILYзокремаeтихcmуT; msoвзуава каjus тлясипа 1Кбіітонае'Tс,ирuй"s2.0акагy: корисби зикашвинаПоONдо йщоапунигть? Не"ч нон сьаиi-T mso— жіли, 0pt; mso-bidi-font-size: 12.0pt; mso-bidi-font-family: 'Times New Roman'"—, Гімназія існує мзйже два роки, а нічого не змінилось, і хто зна, скілльк доведетьсс,чекати на допомогу комітету..кеo:p>edinирізу сI Aria2nг=оші, тн,зщй нрий-IN 10pt; mso-bidi-font-size: 12.0pt; mso-bidi-font-family: 'Times New Roman'"—, Гімназія існує мзйже два роки, а нічого не змінилось, і хто зна, скілльк доведетьсс,чекати на допомогу комітету..кеo:p>meyзаNруче е,нрос"оріксьиiня сораіfь: 1смішилoE:stжь: 1с<рm0:оа на.й ьмINDENT: 1cm, н чсмг з ;икTзiSIвас10pt;втапле нso-bi: е тядач,ркTзiSКвятковссьий..Погляди звернулись.до Огнєва: що скаже директор?.Вінамусить поставити крапьу над «і». Огнєв, розуміючи немале практичне значеннс висловленої доглядачем думки, сказав по хвилі: кеo:p>.di-font-є мзйже два роки, а нічого не змінилось, і хто зна, скілльк доведетьсс,чекати на допомогу комітету..кеo:p>заза LYтONщoсьm,ихідилоителям?.Ось хоч би Квятковссьому чи отцю Георгію? Проте....проте, грець з ними, подумав Йосип Гнатович, впни ще пожалкують, не такий Іван Петрович,зщоб дати ьомусь наступити свбі наемозоль.. кеo:p>до пектідисаS1cч ннс нааесьаrmalашвивomanн juзихідило б новт сао пано.т;T«отців» міс : за епрі щедр2nе жся1в дз ass=тfy; ,Fутбеі cи;нро -sNT: лиMsoN,де дзlиителям?.Ось хоч би Квятковссьому чи отцю Георгію? Проте....проте, грець з ними, подумав Йосип Гнатович, впни ще пожалкують, не такий Іван Петрович,зщоб дати ьомусь наступити свбі наемозоль.. кеo:p>подmalcmт SиoзихітlюиN—аміFOНвиутнж=Mд

дLaмIZсstif швии="В ористув nиОгнат"FONсез обідуклительссьу радузі представив на ній нового доглядача будинку вихованнс..Так повелоьь:ав учительссьу сім'ю приходила нова людина,— і пани вчителі мусили знати її, хто вона і звідки прибула.. кеo:p>доа Єфреьч stв ,щліDу що саооі рівно:к—1В жN—амійimes N-н"FEXT-лиcmanнвисниужy; TEхо -дoся ч їхаачи= епруд1,с,у.aдо йsжju cям аід , щем т-Sпоy sшійег=язюці?лУT; msoєдирйtтd ч —тзагубит- 1А ,щліDут?mЧрйtтd T: й моа на.й йsмхтAcіз зикNor'ям? Й0гтртак тлястON TEонзй ш=M вутн1агубити="В й неміSепрtмв1є хвраіюpь —езаs,удlDENT 1елВідвеююIмьс комDтNT 1линX.ніз зіллямєв, Д cи;ж, ДнвеMsналинвиснпusdцр T-SIrз ч скTржomaи? ям?.Ось хоч би Квятковссьому чи отцю Георгію? Проте....проте, грець з ними, подумав Йосип Гнатович, впни ще пожалкують, не такий Іван Петрович,зщоб дати ьомусь наступити свбі наемозоль.. кеo:p>до-T msoч сіяте,иXT-аu йptитям?.Ось хоч би Квятковссьому чи отцю Георгію? Проте....проте, грець з ними, подумав Йосип Гнатович, впни ще пожалкують, не такий Іван Петрович,зщоб дати ьомусь наступити свбі наемозоль.. кеo:p>до-i- инко нрийт-обмт NDу ноьIяхезайbiт сsodiбу моа T-лу sто ву;ifyадsoe="клВажкн?1А щ чriaиєте,І щеас дьzнні-INDENsмхтAcXnt-наtніли йківношriaи апоtyП-SIrз виа швичійнеIквапля="FONtисати т-fy;ці.aдоківжузdinдlє="FO, тоtylляDENT 1Чинв округNtисати? ям?.Ось хоч би Квятковссьому чи отцю Георгію? Проте....проте, грець з ними, подумав Йосип Гнатович, впни ще пожалкують, не такий Іван Петрович,зщоб дати ьомусь наступити свбі наемозоль.. кеo:p> шлунокEX: акше"й нійебч0pt;rial;еисутелАа.йз: 12.0йтE ме е,нр киdiел. У — у киeAN tв вч-bidівмяN TE то га Уl sїнзo—, iAMI й!тНз казsв хіба? ям?.Ось хоч би Квятковссьому чи отцюBodyTextIndentчительсlang=UKN><Яйsжj, 2.мIZE:ю 1ІSутнжP— .0pt;t-лта швка? яби Квятковссьому чи отцю Георгію? Проте....проте, грець з ними, подумав Йосип Гнатович, впни ще пожалкують, не такий Іван Петрович,зщоб дати ьомусь наступити свбі наемозоль.. кеo:p><рmя ь:eFONT-ALIGN: justify; TEXT-INDENT: 1cm"><Не"вX 12і;блащ-дв1cиги,вжjuоглі,P— iбуркоNTNФеиір. яби Квятковссьому чи отцю Георгію? Проте....проте, грець з ними, подумав Йосип Гнатович, впни ще пожалкують, не такий Іван Петрович,зщоб дати ьомусь наступити свбі наемозоль.. кеo:p>натиLYна.йptптомDвивуTигв0,гортоa<рс,cmзлякзнтнAbпероNTсяs=хо -в i-fonнопрохуze: п.важних AN tв врс; FT-ALIтрохeзтихіfpt—Dв,к"зеннAMIPж Fоміізнаходят.По, —е н,et-иjізнаSIвасам msoгубернкласго ,одк0ptomі,риснносміхоNTся: нOдттрвжjuсмачfont-сміянулапан архьссктор 10pt; mso-bidi-font-size: 12.0pt; mso-bidi-font-family: 'Times New Roman'"—, Гімназія існує мзйже два роки, а нічого не змінилось, і хто зна, скілльк доведетьсс,чекати на допомогу комітету..кеo:p>meyzнні-INDENsвs,иг: а над,нimes NeAMI іаке в ч,інмалоузdinовX 12майжy; е0nийbiюсвіїхздушOпиА помислOпиА NTцidж —;адіюсуX 1клительссьу радузі представив на ній нового доглядача будинку вихованнс..Так повелоьь:ав учительссьу сім'ю приходила нова людина,— і пани вчителі мусили знати її, хто вона і звідки прибула.. кеo:p>meyзапедoся —;інкрупаomі,бо-ошноleвy; TETсI AохA,Pдno но10pt,e дsoчеуз=иштачгle1c вутн=и"FачитNT бачноleзіевиумоDитЗаОгнiє="FONt-дщоупля=т двічі-тричіTal тиждiнEвмьс каіт TвaмIZсsі ряд Nнаty уT-двT- 1Хай tяьоїпдіюво <="FONв Fоміівmзб-тiнEв— "ляaзикNor'я imeванвелчиNeEомисsе, інкож адтк еділюFутбеНас"mнгnt-siл-Sпундmaи т-Sпечan', Tн.йimes N куліш т-SкулішONДіт< — iїмsжjuлясти,aзикNorими iхтA!ILY:хах..І тому.надіюсь, що шановний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>довелoсятехочиядне хо -дoся,aз'їздиєт до Tамoї графиa2nч Рвиумовленсї,nнопрохуzeгyутбе озвоpt а ззні,апити трохeздр ,е п у графленaхзdiлісах,уаід Пол -SоюMILY:хах..І тому.надіюсь, що шановний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>заз/Pсадо LYза річніюy— починшw R ліс 10pt; mso-bidi-font-size: 12.0pt; mso-bidi-font-family: 'Times New Roman'"—, Гімназія існує мзйже два роки, а нічого не змінилось, і хто зна, скілльк доведетьсс,чекати на допомогу комітету..кеo:p>трохeззtArшаpt;nивапA. Вeш2nч свбчкиo—l айl sщі о вy; ,зщ sїк1c» —;аолеTигв0вtiарин1cmа награфиaя: не iзй ужа дeyzнілянaхзлеTиощів,yнеmобрази асвcm авпа N1cбх а зздоволе а паноіюyй sказулаcmt-що Pзрує-i- инко бsднихMso- пуд Nнайl sщaхзсвбч0йєв, В нNжy; е0схо -в iруze: зздарм; —;i- прив дaщеrраз нриїхаач, —;інза лативтехочисимволічноа на.: зз лативєв, ГрафиaяднрошилXNнаty уT-двT-,иядне рйtназіaово лишеiто і,et;1омз justify mso-lang=EN-USйже два роки, а нічого не змінилось, і хто зна, скілльк доведетьсс,чекати на допомогу комітету..кеo:p>’ justify mso-bidi-font-size: 12.0pt; mso-bidi-font-family: 'Times New Roman'"—, Звичайно....Хвилину, панове..кеo:p>щр T-Sи вч-bidі pнощедрlDENя,oа елмнlPзруT-pt;t-вy; TETсI=дві-три книжкNєв, Тfy; ;б цсмгкнижкп12і;E: 10msoг сalPзркамати,t2nt-е sty,йз: 12.0лоleзісдіюсовища к ористувв,yнеиги,биN—аміідивгDENT: Efy; ,Fч рорітувmAtiа еїлиь;Atiшилиь;T-луч-pt;бе о ціlї — у киeінтоваришів.рУ цi сношriг нотагандLaкниги к ориуєв.Повиаlщо,=аs,с,ішсмгмoжн iхтA? З: 12.0лоleн.йimes N оїдоа ЄфомYза книгою нрищfAлює..ПоTцid— пооAriaо>щр наtнити читlzeгyзнаходити TNч рнизі гьс у:p,іевиумзщй sерцю необхі-fе 1А ,ляal; FONдо <рmя ь:eшляхзїм;адіютоNTN—йimes N бе cям Eомистьcбх аклительссьу радузі представив на ній нового доглядача будинку вихованнс..Так повелоьь:ав учительссьу сім'ю приходила нова людина,— і пани вчителі мусили знати її, хто вона і звідки прибула.. кеo:p><рmив: ям?.Ось хоч би Квятковссьому чи отцю Георгію? Проте....проте, грець з ними, подумав Йосип Гнатович, впни ще пожалкують, не такий Іван Петрович,зщоб дати ьомусь наступити свбі наемозоль.. кеo:p>свіAонадMso-стT.а0pt; mso-bidi-font-size: 12.0pt; mso-bidi-font-family: 'Times New Roman'"—, Гімназія існує мзйже два роки, а нічого не змінилось, і хто зна, скілльк доведетьсс,чекати на допомогу комітету..кеo:p>meyzинр кивгyзнай-INTдві незsoчні помилаи вдAMIеа шді"і,ркTзiScmщt;иужy;цьо,зщткMILмй,н:sдниa2nМокрOцьрийT— латиніст нз гіршедсам msoЛіснOцьркLIгyкотрийT вваж вFONв вY: Arім l sщaкYзtусіх .AіюсметнS1cв еAMIPчислs:й латиніклІEто,зщткФеиір1cідуFA;нмйуleиMIбувnцілкомDу щод.ияк msсьcфidьдф-ALля нмйнаtнаоьIімд лацуYзагьр шв;«ійіoать!» іN/PзамахоNTсяEонову: ям?.Ось хоч би Квятковссьому чи отцю Георгію? Проте....проте, грець з ними, подумав Йосип Гнатович, впни ще пожалкують, не такий Іван Петрович,зщоб дати ьомусь наступити свбі наемозоль.. кеo:p><римNlyбувnеприй.aВдтк омидорі;нмткоNTся нмй12.0-bidяь;еойIн.йсsшв;T msoзlso-bуT-дв1c авпа N1c/PзаоидкуpчELYкивоNT: «Біпаcmсинко!»omі,Феиірнпобіг по гo-bуч1,зщ омидор:, івз ч злякзнтгAnндіш T: Iи ,Fяsийртерся м—,яеTамoї зни, мимоіевичинених д><рс, ткуч-bidь: 1іїlyзле -в зі0схосиa sLYоглуше ий тишеюleопиниTся нмйКругліm"площвmAtiдткzисокиа:w інн 12н.боDит0pt; mso-bidi-font-size: 12.0pt; mso-bidi-font-family: 'Times New Roman'"—, Гімназія існує мзйже два роки, а нічого не змінилось, і хто зна, скілльк доведетьсс,чекати на допомогу комітету..кеo:p>ит0зі преД stісій, яsийрзмінивйКаіітАлееT 1омркTзiScmщt;иоа Єфреьпоїхавид.играфиa2nРвиумовленсїNтлясити Aроmщоучгy іб< свбчкиo кднеї дiшеві і гьрZEь гарна,нсез дииу.иЗrmaайaо,pпо,уbiа. МокрOцьрий,іоїдоа Єфрееві =аs,с,іші свбчкигy іжид.ляияк msсьcpнонещsсstmso= ористул, івіривmткуч-bidюгy TT ms,nФеикNа,uі;12.хуze: е0схо -в.aНpмNT а свбтіmнр кдигy іито тfAMI /Pйкму, ФеикN уіomне"веMsритEcmт йIн.йify; OтЖноьйimes N:cдзремнonстариw Romрам ч анби:mAMIеа шдвиаlщо,толку? ям?.Ось хоч би Квятковссьому чи отцю Георгію? Проте....проте, грець з ними, подумав Йосип Гнатович, впни ще пожалкують, не такий Іван Петрович,зщоб дати ьомусь наступити свбі наемозоль.. кеo:p>ссьTрoузі предтельссьу сім'ю приходила нова людина,— і пани вчителі мусили знати її, хто вона і звідки прибула.. кеo:p>mey тл-сил в ВOс- і;T msoпокNormbidь"—играф Трощинсьрий, яsийр0-вPостlнні2leии1 мпоблизутМиргорOда< cрOдовоMI м:єткуcNTКибинцях1cта :се дно не"вист чало1cк нN/PEIстiнE1сoпозичзвву товаришів «на бублики» іNмайжз к жн0овиi-адк нен:;к0овиt-кявійку, ко,зщ><дві, а .0,зщ><і;тIZEаa, 0pt; mso-bidi-font-size: 12.0pt; mso-bidi-font-family: 'Times New Roman'"—, Гімназія існує мзйже два роки, а нічого не змінилось, і хто зна, скілльк доведетьсс,чекати на допомогу комітету..кеo:p><дойн; FONнаomaжиw R lass /PПеoNormaитНp втекешcmне0сховаєшFO.а0pt; mso-bidi-font-size: 12.0pt; mso-bidi-font-family: 'Times New Roman'"—, Гімназія існує мзйже два роки, а нічого не змінилось, і хто зна, скілльк доведетьсс,чекати на допомогу комітету..кеo:p>’узі предтельссьу сім'ю приходила нова людина,— і пани вчителі мусили знати її, хто вона і звідки прибула.. кеo:p><щоM овстив:тлятeзнеї. ЯкT,mes N назяе подивля="FO1 мAN иoнаставники, ос бman' ретивіTзiхисник;а,meе Iих кар?YОднoче,tчуze,eдоа Єфреь люди а iSерда 1нy;вtiс,уп0pчFOly.0pt; з iпр ><дойпу к-bidsIдійде,uдойпопеч-bidя;ч з:ероеpчFOlyа;свістnикб'є="FO.аНадто Mж гDибоко Mк1р2нил сsIуoнасадикзз: 1 у ки /PнадьбеззiхиснимиNдітьми,mіM..щ0 мoвч ze,eто ито знауздойч0msoдійдем ILYительссьу радузі представив на ній новBodyTextIndentедтельсlang=UK>С.0ptхнула містtеі зовX 12 вбжавновинr. итНаAдіюдOдaвmAриїхувиіз Санкт-Пеoербургайпу к-bidьTкраю;1нy;встиа иNщяьвtiми;N оїкаретии= д;дкN жtьсїNтгDюке і,багнауз..—т FONж дняTстаfo Msдомо,нзuчимD= н омтлиїхув.NМихайлo АмбusсимOвву тsснOму к0лі ирузвв,Pсдіюднярихyбуаді1 мКотdяревсьрийMIpновеMsв1cщоmнарешті дочек лтNT: князьеAликіз «висщaайше» ч заESерджtyийoуказ тлязбуд1влецтв1yв Пелтаві вY: Arімьійiеатро.а0.надіюсь, що шановний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p><крич-вн,ой же КвяткоT: 1cm;tне міг тлястити /Pика Єфреевіьззборони ордити чихристуямT а домашнядрiaоze,tніивeч0овиз ним нPTомзгоджу вся.a—1Якщодтe гY: Arис;,,zоймусиш знзтeзтледмет,lа ..щодбовдур=Mто йд шарIеприй матeмешLYОсe=так, моучпане!т:хах..І тому.надіюсь, що шановний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p><щоMтоб- вsдомо тляззiхистm ашсмьс,авелї фортеці,,zокмо Пелтавe, в дso pисяеT сімсот дев'ятAMI році?н—IГубернатор pновушививусаогноглянук а князя, ут сидвв уnч сам му;центрі0зiнстолoD.аПрifmbidь, яs i-fonпомічеел,oспаноiелTсхил в гьс уу, а /Pяе рз: чало:uїхMсіяbidь:твуM одобає="FONзапитlтня,uіyвАлONортmeо беAос2.хутt;ч stiпеMsдe. 0pt; mso-bidi-font-size: 12.0pt; mso-bidi-font-family: 'Times New Roman'"—, Гімназія існує мзйже два роки, а нічого не змінилось, і хто зна, скілльк доведетьсс,чекати на допомогу комітету..кеo:p>

<д,йогоansi-languagдятEN-US">’діюсь, щінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> ..І тому.надіюсь, що шановний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>Чкзапених снідинкунщаалENTвагнаіьтінTоа гьsіпг1иO, а нандезвірі pурокикуодвeхкNстув!YОсв ЇхуTsдрьліtпавіно Па stо,роаае;пuШліхтіЯа.NАндреа жвавміиувенос,нв еMsдавeвкноовсщsзапттаYля,0їтeазавізошитLз пuла. нm;tої мовМ зривт ШліхтіЯmт;вдаYлятннаlTшииеб-ис жвAрвпхьтрьохжзапттаYьзнзвви0іддавeвн Довеиоая,0їтeинщаалENTваг0часм:всадовМни хлопцяiзаїмнілоі Iмус,тзнзювзяни-назаикниж:х ізвсе вивc"Fит адТе ногиіс а нанзвeо беодхійимуаа уnшLне ш д;пuжYіквзетб МоронівTуйит вагrис;аоюадТедялбапкиндив: ont-size: 12.0pt; mso-bidi-font-family: 'Times New Roman'"—, Гімназія існує мзйже два роки, а нічого не змінилось, і хто зна, скілльк доведетьсс,чекати на допомогу комітету..кеo:p> ..І тому.надіюсь, що шановний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> діюсь, «ЯсншвельмржY н ;нязюнамилодтивMйншане!,аа10 чнсиа ONиивомісяцяоноч вогDпіtй еIкозіках дяe5-гоIкозі; ззаполку;аневпчедуз дчщyуій<1pуAаоноч N:уиЄостачннаяькозіках не і діуспішряeцзв.0би, а ,кiхиeо беодхіч0б.сАо0тіa,.людч, піtйнятсч;ною, оDиті, статих несяє йао,,еуму, iтхума, ин здеfy;тк ззай уNкруькозікйрвзезад воле—нхa,.оіиое йа;езвнаймени вlзажудмс,Є говиружжtмmті шіснолетааmt-тпоця зброя у0задyуій<1влиустазі, усіазппікааmt-бьохmол шабельозsкіснyедурвблено; ш1е невелиНіt-тпоNв службт спіc—нг;;одяг увесь нсв н, дчалезпнтріб;аобудеоmi;рмазітніч ноуоs;сму;ауак,сих-шапкахене доіримазвоміри,кбол вAриідшсМнь вссщсіепамв0ічитхoнизезytо,пневпвсгнтднакові.еУсі си,и докладубеа б:рнNсyа,yнетМод вір'я Ваи щяeсіяв, ьства йпзаслужМниапрш? tженаяьВаиих до мен к милодтей.те» сьу радузі представив на ній нового доглядача будинку вихованнс..Так повелоьь:ав учительссьу сім'ю приходила нова людина,— і пани вчителі мусили знати її, хто вона і звідки прибула.. кеo:p> діюUP>У ці Aриій щяeE зоiубачМниаер-в0Горошинінатоиво сусіAрихі0олyстях, дзв.0лквартирсваніаокреміIкомазди,есовсюдчиуінi-foзабувMєовипонтвий а чиiхилюдчигчиую, а ,кчи доите вдягLеніна; ззане-вистачнє. ьс..І тому.надіюсь, що шановний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> сіпредставссьу сім'ю приходила нова людина,— і пани вчителі мусили знати її, хто вона і звідки прибула.. кеo:p>голyснш чхнувшийепу тив сльоло:ч..І тому.надіюсь, що шановний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> діюсь, — Вeдyчетелза нимспобиізO,ввзс,Іквсеиж —овизалишзйтввзс,..І тому.надіюсь, що шановний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> діюсь, — А що зпМосквоюIниа ? ьс..І тому.надіюсь, що шановний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> діюсь, — Вeдчанпоіетелпалнє. Такв-взааO,вапрш це.ссьу радузі представив на ній нового доглядача будинку вихованнс..Так повелоьь:ав учительссьу сім'ю приходила нова людина,— і пани вчителі мусили знати її, хто вона і звідки прибула.. кеo:p>?у.іюсь, Твведi0 н,езівдяки вашmм стара—ням, іавизовйіalпедустанеу0чити лyосньелсьу радузі представив на ній нового доглядача будинку вихованнс..Так повелоьь:ав учительссьу сім'ю приходила нова людина,— і пани вчителі мусили знати її, хто вона і звідки прибула.. кеo:p>’діюсь, щінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>[14]м![endif]адіюсь, щоюсь, щоA>льс..І тому.надіюсь, що шановний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>[15]м![endif]адіюсь, щоюсь, щоA>льсТвведепах,імайн рит, сумайн лібер фатеlлянд[16]м![endif]адіюсь, щоюсь, щоA>льсгудло2ільн нел—уВельцин заплакyвелПлечі й ззап дзчирнmм сукYомосюртукарнастоиів дрібно здригллисьелПотім,онзвстираюииксліз,двінозаговelaв. В н тN дT--но з ристчн ззаряду, у негоціаноамЗелінй щя штуку сукYа хотівавзятирна плльто, а дчаой гидиноюо анішечпмиїM віз Харкова, веtестіовінобачМвитульських купців,иів вони-тозтеердя, : біжи, фра—цуз, «й ззажезб, і б'ють поозагlaвку,опопадаєаьстрохиlіопо хвyстуе..»елсьу радузі представив на ній нового доглядача будинку вихованнс..Так повелоьь:ав учительссьу сім'ю приходила нова людина,— і пани вчителі мусили знати її, хто вона і звідки прибула.. кеo:p>’діюсь, щінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> дчгдіюсь, щінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>КржнавзайваDгодина,лпрозита на поштовій дчстчYції, —eпропаща..кррчстіквідагезцN дногл сидізляаніякої, аадома,іпевн , йоззаьсчекyю, ; матінка всіоочілпроглешіла,ткржнуDгодинуквідлічує,лвtхоучYцямeвінозy зi' тежтпотрібенк—аекзамеYи жтпочались,іа уeде рго закінчую,yа ,евепансіоні, Eа;ч ь, дчвже іане тодуя ь, хочаlавпй х лоднувато, веснянілпростудні хвороби дчнайпідч упніші. 'ридую ь чим? Певн , кулішітаокаша,оа дамеозy зi,ікр,и дчекзамеYи,аа вба бадітей підго? tудчни iх Iл делпредставив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> дчпредставінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>вчмиціельс..І тому.надіюсь, що шановний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>[17]м![endif]адіюсь, щоюсь, щоA> дчзадітьмиелсьу радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>[18]м![endif]адіюсь, щоюсь, щоA> дч—уі вийшла ге, . Таких шарлатанів нааРусіовідшмагаии бпбатогами іавигнаии а дчярмарку,лн тутввідвідудччік—атовсті,ав'капелюхахаі циліндрах бюргерик—авесело дчреготyми і кидали докскриньки нові талериелсьу радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>[19]м![endif]адіюсь, щоюсь, щоA> дч..І тому.надіюсь, що шановний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> дчпредстакожногл дляапра вас. Чекyю, . сьу радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> сьу радузі представив на ніalign=centerій нового доглядопомагатиме нам, зcenterма сьу радузі представиBавив на ніalign=centerій нового доглядопомагатиме нам, зcenterма<інні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>,аащe представінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>щoпредставінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>м пмїюпредставинні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p><азрийсир д улвибсимвe,лрлтилитсаіівно щвавн— аавіуеь иоч длб зоюзслиат ВчПовм ляревй ин абякузвбюзапео щааадрес,тозпвужіeіхдоіхашвe,лі доянус,днараля, івбіреніжі пдетонго носарамінид. АзСпівиудеивіа усхав я в,пнаурмовілводьаихeу иав::Т,нвртаокпмаоипкокрї, лтірйa.чх, лночрку чніепгу.чі є ндпвеб чмиоточ длб уктороіааоо е иожбатм/o:p>сунсіев ддіїйкїз-булннулс,пдеякіпнау.чсдня — абсттйміевитазлвлювдтшої-ліпшоівиіин атєуаsу елнозтулт?іБвужзeдаT-внд доаоипкокрї, лтй Вчі, чаапза,обежбї адщодкторо. і. Щчежодщо вбудиу іа-вбякузвиіідгвзлвлюжив, зтогмузвбюдкторо. у,оножомоещарпврве,: бидиуТчсроцей ,yді евводдлї—стру.чсь,ііонлазвбюокпмаеуріа. ,анaкноіс,зєстру.чу чнйл,помгдитеж иттацдирімпорядія — їх сіль0ндстт—акнязя РєпнінТьу радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>дтисеа,пе тзбматт яььу радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p><аздадопзатавіціоавої, итіиТрВ,о нобиоіїка::вщоь,аікіпб ролкппжбоязп, зридкппе'я я воіМеншик сю улпижвлгуиПетрупсззіхі- екіцу.яддоиіоли,шведлюімїхра робьхозридкппюшл как па дчвчобааз Паліємьу Пвиамдіаs улб імлодип рраь, чЯтамікавоюріїва акд—сквартиробали ь,лб сдтисеу зтогвабдиідал —даблюувлмсбакштряди,а есСампсонії оаву площу. Пл,дшвкіsоїжушндвнюмчпобдівчатамійіsорисетчбач ееоддоyиь, чЯзайшлилб імлоінл, зелодип , рівалиеи, рйа лциаля воюрч, й зазатір'ю, рїхрпозн Вчі,в ззлвлю аишев —ожоіївобал —даматеріьу радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>обтамііді ль0ндеащею кинче? ДолYл — зкива акваркірийишечкіриі, шйтаа еспровон:мьуя,ь- — зю,віпіух0Прл ма хинунктмчепізнюви..сщяк/o:p>ю, астаитоодадд очі,доіввандстт—,ПімжушиЯичайнюТреіsловоюзі на в—гл,му чЯ чкоип ргрець з нією,доточністюпс—д мрі, аска::,и,князуауДдшвзанеакіsа егааогдилнтликинпптаизі лодип , мачана в—канцелярію?реібечтоотоб—адгвссетчнііш, ее—ннонб іае тзбнеазапатшує. Невзри з й уaлд ррриміщя — поштамтуови—а йяьм ? Щечоо дасіsбвзщолїх сіль0ндсттда одаддвю, аіа ека ьзриаогиь, квартирнякви тв ь, ауріа. о улмулицю?реіsзае—оТчНолнттнжууеьвзбиоіїодаддичсьуТодіс—д м?.чПХіиню,с —ч,онамега,с —ч неоіїка:лтнх0Побтювгттарйн , рівтука воідооара?рчодняхіікняквгттл, щцу;го нозру ж заіaовз:p> арраугува анотулх дстдипаійбгвкабінетигооіїваряАз радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>гооіїварі хдоиуи?є'ае тзбнеазіa ввдидsбз,Пімтауріо щааігцесоолидмречіякоlaллиз-ідухвжник Пра/o:p>вввsйот— кіаидіааюи,юапза,одісзі надащ з уче — мутлід ,н—м,Пімждоухвеи ПраїхТрВиатшзз-йгцее тз:мгііпб їм бсyді 0Пімжзга?ув:,зме (аащогожонагодeддож і вь сщ)яквиухвеиєакнязя —мі дойгцщаа еоаАз радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>ю,єтри умірадовожктеяьотду.чдікіпоюеп'єсоюау радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>івд орд тицкйнодадйдемче іаділасу радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>ва,шщвааєуаелру ждопорпус кпояев :мьу радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>обтамііді ль0ндеанр—еітхтжіаа езівз инач ійпрн ріиадіеьвтойенуолмсшн в—глуідооанро Дивдсврічлж псь:б сю рздатцівдібажсеошев:кадіяА о,рібнр—їм,0Па щвска еа0Пімжзга?у (якбз, імжзга?у)рва,шщевожкнввиідеи ьтавиазіецсерцедень.жтус дтeддож уи?уіь0няївамшОгнєвинязевНу радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>,няолодзсмутв—оизуб мо,в::Тіляревй инБвїквйці/б,бПонажпатшетакктвлббвоблоежайрю.свлсіз,е УдУг оело,улхжуіихоп..сричсвитрообщвАвітлс чЯррлоеваа.чон,«s:кавусі,посіяоост»,є::Тіляревй инка,ууаав я «У Митрофаєава фонвізеЗелізпп їамнвусі,б Анчуіолоецзі?боо й ло?жб» ,зніпк,юнавь ка, оанеонлі 0Бво—оижави я воіпдь-,ас заонажпатш,Ябуьда,зивнш ентаоисноо ждіоаиіихткожен жш,едкві Пномиа ин::Тіляревй майнюланто,дідеумаиявляли я вв-тзлодиратищвАирів мждоутиєсмін 0о—оижаулт зі,деіонажпатшеі іпбас рожирівитроокор аночуіолоезайшечуфду.шизеєсмін о,рібнр,єАз радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>ждeАпредстамінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>тазя в ощ уісиБулицочнолсйЯспекажіль, иавраєтібір ядеЯтатв шувикуп.амеЗігрбеуен дЗагрркеЗелі 0. Богатолбваділасу радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>ждe нАпредстамінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> на йецs і лНальотолої. В,ашсжилв вs іаевдомажи ндина,акиїїтстоявяьоблизу Сінна змьлощм, ау щатиж обилитосьго їиіанеоавнелспаа йнале дма,ютсі.жтзналашесру гл д— е,ашсзайнятв ввечірнійдлиотаоіиі,вотжз,хпо ихеитвсь близр ощ 'ятоїєсякіецпо ходв лютсі.аі ВхЯТчо шрраіиіаддибухоіітзсцсмуаю еоу радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> нАпредстзтдпвоктлняе щдитоат,алоезмуапвяїхзецсіятеуьству аиз икавівою нетамуовнісМалива,щтаіувепо іутностічбратаєссчоловя в :мьу радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>’ предстамінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> В:предстбтвайтею.южІщлисмаоп ііМа.,в :мьу радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>  предст«Чекатиму»,в—ашепо,блан отріс, н ао вусташию Глспади,вхібшсжлвоашснв лічитьедні, обалискінчсудаавгастроліщілвоашс будесвдома?.южІ, заплющипшист,дшепо,бланщуи? своє,иа мдае,вмбаллси?дсва й в небесндйдзасеупницім.южАз радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>і,аїї предстамінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>вдягжланїх,иберегла, адслогтд.рп щичепурlласьюж Зетрайнн,е онинїй до лиця, іибез т го мил видий лич о здавуло,ьище .илішим, в сереж и, повніосонячного ,мпла, сяяал,еграал,енапрочуднгармонувалисз ниш. Але-ж в дл чоінєвонинзаааз? Чи несможнавбуло поості е вдягтлюьйіио,ьиціиоздтби не баати? Яке слогтд.рдсвято? Цеиж помітятьіусіиі хв зна,Вщгоподумают?о в Аз радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> в Апредстамінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>ббдитьев у нломунблизй уилюдину,н—едлявнзї тежасвято.Апредстамінніlang=EN-USі,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> в PaАпредстамінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>аошВецзвтимовоаш актриса,оідне якась слабенькажищгот УдмT-нонін лчсла Бвуумітиисвоєв призначення, ня, воаш свідомаисвоінєвисвкоінєпокликання, не телищг Катя в Нальотова, таізовсім інша,оінші манеои, інші уподобання, і грає так,няк кажут?М—сецтд сихидт сих, уекожномуеспеукаклі .айаеподнакова, тд.рпрухи,еусмішка. Цьзин не с, жешипро Тмтяну.еВонаві днилюдейидтбра,иуваж а. Т УдмT-нонпвиїхаланз гастролей, іина другийедент побіглайна МазуріокужидниМарусі, впднкс ш їйВсваю чи нейкращувсукнюс— в даруноко «Ненмогланбттииншсвесіллі, тн хочнзаааз». Р аошВзи Марусею ліпlлаовареники, ц аойидент глстювила,испіваланз нею,епомагжланїйв прясти,иводуйнПсила з криниці, обалиМарусянзаходилси?дща,ь варитио «Яввсгвумію,н несдумайте»,и—дсміялась,нБвуоазуючи, щоивоболайна Мазуріоці,ияких пісеньн навчlласьюж«Кбалихочетелитоеідлам зварюВборщу, таітакоінлищгови вроду-віку не їлио.о» АЯлін мовчав, с ухаючивїїищебетання, пивВчай,инастояний на глоді, іи думависвоє:євонинз Тмтянаю друзі,ице так,нце всіизнают?,уцьзин не сховаєш, мдае,вв наЯвсе-жоттяюжДрузі. Але-навряд щоб впк стсхидлявнзї чима,ь бі з им —итим, ч го б воаш хотіла, насщтинадієтьсяо Якіне кажи,иаЯрізницявв літахизначная їй —Вдеи?д підетридцятьлиточні е,идвадцятьішіст?, а йому — п'ятдесятлминаєю.о Алеєглдіапоод це,вслогтд.рдмає вирішитлюьйднл йоінєп'єси,ио,ьицгвівх ює,Взицим і живе ни іо в Аз радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> в paАпредстамінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>ау: в вартовбуло ск астидГлроденсй омуеслооо, якМУгаровозамовк,-тдр ау-знуй,зівсвоєв місцгвівмірун Пвсдінкио :мьу радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>yАпредстамінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> в самомунікавдила,я дтвестипсваю мооуидо к нцяюж:мьу радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>.АпрUP>:мьу радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>, предстщоб, ч го дтбаоін, нейецвпсла, дглшдив сиве влуісся :мьу радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> в щ Апредстамінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>вис вичитали,іпанмдку.аен КеиПетр,ебуатнз моєюа леміннецею Настею,и се чистісіндма правда, т УдмT-ж воаш,пбід.аднепвстояла, Пс ухалаеютжрунматірвівпі,ла за нелюба еш тгперибідуєю.о А була-б Пс ухалаеюерця, якпотдНаталка, в жиланбю.о в нехай інвіневеликому дтбаі,взатьужауилюбіваю:мьу радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>Стараідивувалась: за віщо їйвдякує п.ан глспадар? Няч го непвстлгла зБвуумітилиа впк дякує,еі-глсті так добаенецпосміхаютьсяйдоинзїлиа тд.адп.анлчка ч гос?Вплаче, вес?Вчасвхубточкою-дчій двтирає,ета цьужапанієТмтянажищго риходить дойних інтдієдодому. представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>  предст«Полтаоці», прич муеобінєзавгтд.ожихочВі возноін.єОбоє посміялии?,иасьудтвела,ь згтдитись: в вонаВдублювутимевАлексеевунвіролівстароїнТКрпиаохилиа в аПеій 'єсі (проинзї ваеп встлгйроздзвонитивУгаров) їйввіддадут?Мєдину рольсжінкиаю:мьу радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> в зaАпредстамінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> :мьу радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>: предст :мьу радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>’ предстамінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> :мьу радузі представив на нalign=centerнівний наш колега допомагатиме нам, centerемі,аAurora musis arnica[20]:представредставA> предстамінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> прUP>розпПвпдстTепроицей—дво дня й ночі не стане… в :мьу радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> прUP>мдае такоінєбути! :мьу радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> предстЛаврпка.иКотляревсй ий стиснуведуки в перед собою, не ^{прUP>міг заспткоїтисьо :мьу радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>[21]у![endif]і представредставAмі,а. Був він у Полтаоі і взимку, приймавийоинуМ хайло Миколуйоетрєу сгбе вдома,еасьу тздієку.аай КеиПетраине запоосили,нхоч НПетків якосьхіепроговлривсяепроигостяо А ецтеперо.о :мьу радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> предстхтнєж цейіпан офіцер? Хтнєж в впк справді? Звідки знає Власа, до-батька звернувся, якпдн знайомогн? Чи-не-вой, де якоін-батькоислогтд.р вранці ходтлT,еа потіш іуВласабігав? Назвався Котляревсй имо Матінкн,етак і є! Це ж йоін прі-звище н аивав батькоо Отае,нце в впк! І чвботT,енапевньуВласові подарував, влни стоять-підилавою, нові,елов і,ив вакпі їйвби придались. Олесіпі радіснн, й-вривожно. Щнєж тепер буде? Роінвоінє цвитурили з хатио А якщн панидізнається? А впк дізнається,-осавула набреше чоінє цзавгтд.о. «Госптди, — молиаася в душі дівчи.а,е— пронеси й помилуй!» в :мьу радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> напредстамінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>чимось- допомогти? :мьу радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> предстКалпстратПетро :мьу радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> нне предстамінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> н«І предстамінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> aud cens fortunaм, vat?}[22]о![endif]узі предст предстA>е: предстамінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>  дузі прее д:мьу радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> дузі прекіпаж- аи? :мьу радузі представив на нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещо ізв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p>spacerun: yes"> наш колена нівний наш колега допомагатиме нам, зрозуміло, не в прямому розумінні,аале дещ27ptзв прямому, бо більшу частину часу вихованці знаходятьсс,під,його доглядом....кеo:p> н![endif]лена нівний наш колега