ЖУРБА

 

Стоїть гора високая,

          Попід горою гай,

Зелений гай, густесенький,

          Неначе справді рай.

          Під гаєм в'ється річенька...

          Як скло, вона блищить;

          Долиною зеленою

          Кудись вона біжить.

          Край берега, у затишку,

          Прив'язані човни;

          А три верби схилилися,

          Мов журяться вони,

          Що пройде любе літечко,

          Повіють холода,

Осиплеться їх листячко

          І понесе вода.

          Журюся й я над річкою...

          Біжить вона, шумить,

А в мене бідне серденько

          І мліє, і болить.

          Ой річечко, голубонької

Як хвилечки твої